середа, 25 лютого 2015 р.

Пріоритети розвитку сімейної політики України

 
Сімейна політика України останніх років розвивалась як реакція на демографічну кризу й, відповідно, мала чітко визначену пронаталістську орієнтацію — у зростанні показників динаміки народжуваності і вбачається основний її позитивний ефект. Оскільки останнє десятиліття характеризується зростанням народжуваності виникає враження, що пронаталістська сімейна політика в Україні відчутно ефективна. Однак питання щодо впливу саме інструментів сімейної політики (зокрема, виплат при народженні дитини) у це зростання залишається відкритим. Натомість актуалізується питання подальшої еволюції сімейної політики України, зокрема щодо того, якою повинна бути сімейна політика в умовах поступового «пом’якшення» демографічної кризи та розгортання кризи економічної.


З точки зору оцінки «якісних» результатів сімейної політики, можна впевнено говорити про позитивні наслідки в подоланні бідності сімей з дітьми. Починаючи з 2005 року спостерігається помітне скорочення рівня бідності домогосподарств з дітьми до трьох років. Роль державної допомоги сім’ям з дітьми у боротьбі з бідністю та майновою нерівністю прослідковується за динамікою внеску цієї допомоги у Джині-коефіцієнт. Починаючи з 2006 року вклад державної допомоги сім’ям з дітьми у послаблення майнової нерівності постійно зростає. Згідно з розрахунками ІДСД, найбільш відчутним цей вплив був у 2010 році, після чергового розширення обсягу виплат (–2 %), у 2001 році цей показник становив усього –0,2 %. «Кількісний» вимір ефективності сімейної політики України проявляється в позитивних зрушеннях у демографічних тенденціях й на перший погляд, тут теж спостерігаються помітні досягнення. У короткотривалі періоди після впровадження та нарощування допомоги при народженні дитини відбулись позитивні зміни в динаміці та структурі народжуваності: зросла інтенсивність дітонародження та збільшилась частка дітей високих категорій у загальній структурі народжуваності. Ці позитивні тенденції дозволили зменшити депопуляцію та «пом’якшити»» демографічну кризу [1, с. 45].

Розвиток сімейної політики в Україні впродовж останнього десятиліття відбувався шляхом нарощування розміру допомоги при народженні дитини. Для України й надалі характерними залишаються контраст низького рівня оплати праці з високим рівнем допомоги при народженні дитини, відсутність тривалого фінансового сприяння сім’ям з дітьми, здійснення виплат за принципом повної універсалізації. Загалом, для розвитку системи виплат протягом останніх років більш характерним є нарощування обсягів, ніж розширення періоду виплат, що не можна оцінити позитивно. Інші потенційно можливі для запровадження інструменти сімейної політики в цей час практично не розвивались.

Соціологічні дослідження дають змогу ідентифікувати головні перешкоди реалізації дітородних орієнтацій населення, що також важливо для формування ефективної сімейної політики країни. В першу чергу перешкодами є рівень оплати праці та житлові проблеми населення. Вирішення цих проблем позитивніше вплине на створення сприятливого середовища для народження дитини й подальшого народження бажаної кількості дітей, ніж збільшення розміру виплат при народженні дитини [2 с. 202].

Уявлення щодо варіантів подальшого розвитку сімейної політики в Україні можна отримати, розглядаючи сучасні її трансформації у країнах Європи, де ця галузь соціальної політики розвивається значно довше.

Для сучасної сімейної політики розвинутих країн характерною є орієнтація на забезпечення благополуччя і достойного майбутнього уже народжених дітей, а не тільки на стимулювання зростання кількості народжень.  У сучасних дискусіях щодо мети та напрямів сімейної політики країн ЄС основними визнають три орієнтири: 1) благополуччя дітей, 2) гендерна рівність, 3) поєднання зайнятості та сімейного життя. Їх часто визначають як взаємопов’язані: наприклад доведеним вважають, що можливість поєднання батьками сімейного життя з зайнятістю позитивно впливає на добробут дітей.  [3].  Зростання народжуваності теж згадується як бажаний позитивний наслідок сімейної політики сучасного Євросоюзу, проте саме по собі не є основною метою сімейної політики. Пов’язувати це можна, з одного боку, з уже згаданим стабільним зростанням народжуваності впродовж останнього десятиліття, з іншого — з неможливістю прямо прив’язати ріст народжуваності до заходів сімейної політики, оскільки більшість досліджень говорять про незначний її вплив. Подібний підхід також був би корисним при формуванні подальшої сімейної політики України.

Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСD) також розроблено рекомендації щодо модернізації сімейної політики в сучасних умовах, спрямованість яких багато в чому збігається з орієнтирами сімейної політики ЄС. Згідно з цими рекомендаціями, матеріальна підтримка сімей з дітьми повинна здійснюватись впродовж тривалого періоду життя дитини (до набуття самостійності). Державні витрати на матеріальну допомогу та соціальні послуги сім’ям з дітьми розглядаються як інвестиції у майбутнє, що дозволяють уникнути значніших витрат у подальші періоди життя людини. Акцентується увага на необхідності забезпеченні зайнятості обох батьків із застосуванням багатьох інструментів (забезпечення доступних якісних послуг по догляду за дитиною, неповної зайнятості, гнучкого робочого графіку, доступності робочих місць), та сприянні гендерній рівності [4].

Найбільш ефективним шляхом вдосконалення інструментів сімейної політики варто вважати застосування випробуваних у інших країнах принципів та механізмів, серед яких далеко не всі потребують значних фінансових витрат. Зокрема, мова йде про перехід від універсальності до вибірковості спрямування сімейної політики, практичним втіленням якої будуть індивідуально орієнтовані системи фінансового сприяння, розвиток тривалого матеріального сприяння сім’ям з дітьми, гнучкість системи відпусток, узгодження режимів роботи дошкільних закладів з потребами батьків, поступовий розвиток індивідуального догляду за дітьми. Уже декілька років в Україні потребує вирішення проблема нестачі належної кількості закладів сфери соціальних послуг по догляду за дітьми, що певним чином обмежує прийняття рішень про народження бажаної кількості дітей. Варто наголосити також на важливості інформаційно-ідеологічних інструментів сімейної політики, якими наразі нехтують в Україні, а також на важливості комплексного підходу до формування сучасної сімейної політики.

Порівнюючи сімейну політику в Україні та Євросоюзі, потрібно зважати на відмінності у стартових умовах її реалізації. Якщо у європейських країнах батьки працюючи забезпечують достойне матеріальне становище сім’ї, отже ведеться боротьба за повернення батьків на ринок праці, поєднання сім’ї та зайнятості, то в Україні один з батьків (і навіть обидва) працюючи часто не можуть гарантувати матеріальний добробут сім’ї та дітей. Ці першочергові проблеми — низький дохід та незабезпеченість належним житлом — заважають народженню бажаної кількості дітей, але при цьому знаходяться у дещо іншій площині, ніж питання, на вирішення яких спрямована сімейна політика. Виходячи з цього, основним пріоритетом подальшого розвитку соціально-економічної політики України повинно стати сприяння можливостям забезпечення сім’ї та дитини батьками, які працюють. І вже в контексті цього потрібно модернізувати інструменти власне сімейної політики.

Необхідно розуміти, що зростання показників народжуваності, навіть за найбільш оптимістичних сценаріїв розвитку подій, не буде значним, оскільки індикатори дітородних установок знаходяться на рівні 1,9—2,0 дитини як для чоловіків, так для у жінок. Отже, очікування зростання, зокрема, сумарного показника народжуваності до рівня 2,0—2,1 дитини на жінку (рівень заміщення поколінь) є необґрунтованими. Проте й можливе зростання на декілька десятих частин значення цього показника за умов депопуляції та демографічної кризи варто розглядати як бажаний результат, що позитивно позначиться на статево-віковій структурі населення, пом’якшить деякі ризики для економіки країни (зокрема, пенсійної системи). За сучасного розгортання економічної кризи сімейна політики навряд чи сприятиме зростанню народжуваності, проте здатна позитивно вплинути на «пом’якшення» процесу відкладення народження дітей до посткризових часів (з певною ймовірністю відмови від дітонародження).

Серед пріоритетів подальшого розвитку сімейної політики в Україні насамперед має бути забезпечення «якісних» результатів сімейної політики (щодо сучасного та майбутнього благополуччя та розвитку уже народжених дітей), які, на противагу «кількісним», більше залежать від цілеспрямованої державної політики. Обов’язковою складовою подальшого розвитку повинно стати збільшення оплати праці та сприяння зростанню можливостей забезпечення сім’ї та дитини батьками, які працюють.

Необхідним є формування комплексного підходу до інструментарію сімейної політики, який охоплюватиме вирішення житлових проблем населення, розвиток системи соціальних послуг по догляду за дитиною, перехід від універсальності до вибірковості спрямування інструментів сімейної політики, розвиток індивідуально орієнтованої системи фінансового сприяння, забезпечення більшої гнучкості системи відпусток, узгодження режимів роботи дошкільних закладів з потребами батьків, розвиток системи індивідуального догляду за дітьми, використання інформаційного супроводу сімейної політики.

Серед можливих шляхів оптимізації допомоги в сучасних умовах економічної кризи й скорочення видатків бюджету — поновлення диференціації виплат за черговістю при поточних обсягах виплат, доповнення чи часткова заміна грошових виплат податковими пільгами певним категоріям населення, активний інформаційний супровід дій уряду задля мінімізації негативного психологічного ефекту від скорочення допомоги.

Розвиток сімейної політики України в контексті визначених пріоритетів дозволить створити сприятливіше середовище для народження дитини, що спричинить більш повну реалізацію дітородних орієнтацій, яка позитивно позначиться на динаміці показників народжуваності та демографічній ситуації в країні у цілому.

Використані джерела:
1. Крімер Б.О. Демографічні наслідки запровадження допомоги при народженні дитини // Демографія та соціальна економіка. ― 2013. ― № 1 (19). ― С. 37—47.
2. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку / [Е.М. Лібанова, С.Ю. Аксьонова, В.Г. Бялковська та ін.]. ― К. : Основа-Принт, 2009. ― 248 с.
3. Henning Lohmann, Frauke H. Peter, Tine Rostgaard, Katharina Spiess. Towards a Framework for Assessing Family Policies in the EU // OECD Social, Employment and Migration Working Paper [Електронний ресурс] — № 88, 03-Jun-2009. — Режим доступу: http://www.oecd-ilibrary.org/social-issues-migration-health/towards-a-framework-for-assessing-family-policies-in-the-eu_223883627348
4. Dominic Richardson. Family policies and poverty reduction in OECD countries [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://undesadspd.org/LinkClick.aspx?fileticket=2Ss1DmiQ7dU %3d&tabid=1555


Немає коментарів:

Дописати коментар