Народжуваність в Україні: чи відчутний вплив допомоги при народженні дитини?

Починаючи з 2005 року в Україні в україні активізувалась демографічна політика і в досить значних обсягах виплачується допомога при народженні дитини. Питання її впливу на народжуваність виникає постійно, проте не має однозначної відповіді в сучасних умовах (вона з"явиться в майбутньому). Наразі спостерігається тривале зростання народжуваності під впливом ряду чинників, одним з яких є допомога при народженні дитини.

Сімейна політика України останніх років розвивалась як реакція на демографічну кризу й запровадження вагомої допомоги при народженні дитини, відповідно, має чітко визначену пронаталістську орієнтацію – в зростанні показників динаміки народжуваності і вбачається позитивний її ефект. Безумовно, останнє десятиліття характеризується зростанням народжуваності та постійним скороченням природного убутку населення, який у кількох областях навіть змінився незначним природним приростом. Це дозволяє говорити про «пом’якшення» демографічної кризи. Такий розвиток демографічних процесів породжує уявлення щодо неабиякої пронаталістської ефективності допомоги при народженні дитини, проте питання її внеску у дане зростанні залишається дискусійним, оскільки вплив інших об’єктивних чинників зростання народжуваності неможливо ігнорувати.

Зокрема: реалізація відкладених під час економічної кризи 90-хх рр. народжень в посткризовий період, трансформація вікової моделі народжуваності й реалізація відкладених у попередні роки народжень в більш пізні періоди життя, збільшення кількості жінок найбільш активного репродуктивного віку у зв’язку з входженням до нього більш широких, ніж попередні, поколінь 1982-1989 рр. народження. Не слід забувати, також, що зростання народжуваності після 2000 р. відбувалось в усіх без виключення країнах Європи, що говорить про існування певних загальноєвропейських факторів впливу, ще до кінця не вивчених. Існування такої значної сукупності чинників змушує вкрай обережно говорити про вплив виплат при народженні дитини на приріст народжуваності.

Рис 1. Динаміка показників народжуваності у 2000-2011 рр.

Певний вплив демографічної політики (допомоги при народженні дитини) на тенденції народжуваності, безумовно, присутній – найбільш відчутне зростання сумарного показника народжуваності припало на період між запровадженням вагомої допомоги при народженні дитини у 2005 році та фінансово-економічною кризою 2008-2009 рр. Після чого тенденція зростання сумарного показника народжуваності змінилась його стабілізацією на досягнутому рівні. Ланцюгові темпи приросту сумарного показника народжуваності досягали максимальних значень у 2006-2008 рр. Як результат – помітно зменшився природний убуток населення. Досягнення природного приросту населення також слід вважати однією з глобальних цілей демографічної політики країни у цілому. Наразі все ще маємо природний убуток населення, хоча й значно менший ніж десятиліття тому й загалом ситуація свідчить про те, що вирішити це питання виключно в площині пронаталістської політики навряд чи вдасться. 

У короткостроковій перспективі, безумовно, ми спостерігаємо зростання дітородної активності, в деякій мірі стимульоване допомогою при народженні дитини. Якщо до 2008 р. ще можна говорити про компенсаційний підйом народжуваності після падіння 1990-хх рр., викликаного відкладенням дітонародження під впливом соціально-економічних катаклізмів та у результаті трансформації вікової моделі народжуваності, то до кінця десятиліття компенсаційний потенціал вичерпався. Продовження зростання показників народжуваності останніх років уже більшою мірою можна обґрунтувати повнішою реалізацією дітородних установок, середовище для якої покращилось під впливом матеріальної допомоги при народженні.

Якщо порівнювати з іншими країнами Європи – Україна наразі має значення сумарного показника народжуваності, близькі до середньоєвропейського рівня. Фактично, країни Європи досить чітко розподіляються на дві групи за рівнем значень сумарного показника народжуваності і досить відчутно розмежовуються за територіальним принципом. Якщо в країнах Північної та Західної Європи сумарний показник народжуваності знаходиться на рівні 1,8-2,1 дитини на жінку, то в країнах Південної, Східної Європи, та німецькомовних країнах (Німеччина, Австрія) його значення складають 1,3-1,5 дитини на жінку. Незважаючи на те, зростання народжуваності відбулось в усіх без винятку європейських країнах, приріст її в Україні відбувався дещо значнішими темпами. Протягом останніх декількох років сумарний показник народжуваності в Україні (а також у Чехії та Росії) виріс більш істотно, ніж в інших країнах з низькою народжуваністю в Європі (див. рис 2 ). Якщо на початку десятиліття ці країни характеризувався найменш низькою народжуваністю, то в кінці десятиліття випередили по її рівню більшість країн Східної, Центральної та Південної Європи. Варто також відзначити, що саме в цих країнах найбільш істотно активізувалася сімейна політика в минулому десятилітті й таку позитивну динаміку можна вважати одним з її позитивних наслідків у короткотривалому періоді.

Рис. 2. Динаміка сумарного показника народжуваності в Україні та країнах Європи в 2000-2010 рр.

Зростання народжуваності в період між 2000 і 2005 роками (до запровадження вагомої допомоги при народженні дитини) спостерігалось нерівномірно по території Україні (рис. 3). Позитивну динаміку показників народжуваності країни значною мірою забезпечувало декілька регіонів (а саме – м. Київ, Київська, Одеська, Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Харківська області та АРК). У решті ж регіонів зростання народжуваності було або незначним або відсутнім. Пояснити це можна з одного боку дещо видозміненою статево-віковою структурою цих регіонів під впливом трудової міграції молоді у великі міста та більш вищими можливостями заробітку та забезпечення сім’ї та дітей, з іншого – нижчим «дном» падіння сумарного показника народжуваності у попереднє десятиліття, що спровокувало більш відчутний компенсаційний підйом.

В період з 2005 по 2008 роки, після запровадження вагомої допомоги при народженні дитини, приріст сумарного показника народжуваності відбувався більш-менш рівномірно по всій території України, включно з тими областями, де до цього не спостерігалось ніякого приросту народжуваності. Тому можна говорити про те, що підвищення допомоги при народженні дитини сприяло більш повній реалізації відкладених раніше народжень.

Підвищення допомоги у 2008-му році відбулось незадовго до фінансово-економічної кризи 2008-2011 рр., й тому мало менш відчутний позитивний вплив на матеріальне становище сімей з дітьми в контексті погіршення загальної економічної ситуації. Відповідно, незважаючи на зростання допомоги пари народженні, говорити про поліпшення економічних умов дітородної активності не доводиться. Приріст народжуваності після 2008 року відбувався значно меншими темпами й відчутним він був лише у кількох областях.

Рис. 3. Динаміка сумарного показника народжуваності за регіонами України 2000-2011 рр

.
Після 2005-го року відбулось помітне зростання частки других, третіх та наступних черговостей. В контексті існуючих дітородних орієнтацій, згідно яких бажана кількість дітей знаходиться на рівні 1,9 дитини, це надзвичайно важливе досягнення. Відповідно, частина населення змогла реалізувати свої орієнтації й народити більше ніж одну дитину.

Аналіз структури народжуваності до та після запровадження вагомої допомоги при народженні дитини свідчить, що після 2005 року відбулось прискорення темпів зростання частки других народжень та частки третіх і наступних народжень (рис. 4). Після 2008 року зростання даних показників продовжилось більш відчутними темпами. Оскільки в сучасних умовах більшість населення орієнтується саме на дводітну сім’ю, зростання питомої ваги других народжень свідчить також про систематичне збільшення кількості осіб, що повністю задовольнили свої дітородні установки. Це можна вважати виразом позитивного впливу допомоги при народження дитини на дітородну поведінку населення.

Рис. 4. Структура народжуваності України за черговістю 2001-2011 рр

Найбільший приріст частки других народжень спостерігався у найбільш кризових, з точки зору демографії, регіонах Сходу, Півдня та Центру України (рис. 5.). Даний процес спостерігався, починаючи з 2001 року. Приріст 2005-2008 та 2008-2011 рр. є дещо більш суттєвим, проте відмінність не є значною. Якщо у 2001 році частка дітей другої черговості областей Західної України на 12% перевищувала даний показник в найбільш депресивних регіонах, то в останні роки вона є більш-менш рівною в усіх регіонах країни. Пов’язати це можна з більш глибоким «дном» падіння сумарного показника народжуваності й, відповідно, більш відчутним компенсаційним підйомом, а також відмінностями соціального середовища регіонів України.

Приріст частки третіх і наступних народжень же спостерігався у рівній мірі по всій країні, при чому, найбільш відчутним він був між 2008 та 2011 рр. Іншими словами, в період фінансово-економічної кризи в Україні відбувалось відчутне зростання саме третіх та наступних народжень. Одночасно це період після запровадження ранжування гранту при народженні за черговістю народжень, в результаті якого зросла саме матеріальна підтримка дітей «високих» черговостей народження. Це опосередковано доводить, що надання матеріальної допомоги при народженні дитини сприяло більш повній реалізації дітородних орієнтацій населення. За даним показником відчутні відмінності між регіонами збереглись й до тепер – значення частки коливаються від 8% у Києві та Харківській області до 30% у Рівненській області.

Рис. 5. Динаміка частки других та третіх і більше дітей в структурі народжуваності за регіонами України в 2001-2011 рр.

Зростання народжуваності є важливою ціллю сімейної політики України, насамперед, в контексті наявної депопуляції. Проте, оцінюючі подальші перспективи розвитку як сімейної політики України у цілому, так і матеріальної допомоги при народженні дитини зокрема, варто розуміти що це не єдиний шлях боротись із депопуляцією.

Рис. 6. Природний приріст населення та сумарний показник народжуваності у країнах Європи та в Україні.

Якщо проранжувати країни Європи за рівнем народжуваності (рис. 6), то стане помітно, що існує цілий ряд країн, значення сумарного показника народжуваності яких знаходиться на нижчому рівні, ніж в Україні і які, при цьому, мають природний приріст населення (Польща, Іспанія, Словаччина). Значна кількість країн, у яких спостерігається природний приріст населення, мають рівень народжуваності співмірний з Українським, або вищий дуже незначною мірою (Австрія, Чехія, Словенія, Македонія). До слова, зауважу, що ряд східноєвропейських країн знаходиться в схожому з Україною становищі, зокрема Росія, Хорватія, Білорусь, Болгарія. Отже, заходи щодо подолання депопуляції потрібно здійснювати не виключно в царині народжуваності, а також боротись із високим рівнем смертності в Україні. Це зауваження особливо актуалізується в контексті тривалого зростання народжуваності (яке має свої потенційні межі) й очікування подальшого негативного впливу на динаміку народжуваності статево-вікової структури країни.

Підсумовуючи, можна констатувати позитивні зміни в динаміці та структурі народжуваності, які відбулись в короткотривалі періоди після впровадження та нарощування допомоги при народженні дитини. Певний вплив допомоги відчутно й нині, коли на тлі спадання народжуваності (чи сповільнення зростання) в 2009-2010 рр. у більшості країн Європи, в Україні не відбулось зниження показників народжуваності. Зросла інтенсивність дітонародження та збільшились частки дітей високих категорій в загальній структурі народжуваності. Позитивні тенденції у народжуваності дозволили зменшити депопуляцію та «пом’якшити»» демографічну кризу. Наскільки зростання народжуваності викликане спровокованими змінами календарі народжень та як відобразилась активізація сімейної політики на народжуваності реальних поколінь достовірно визначити можна буде тільки в майбутньому, по повному завершенні дітородної активності сучасних поколінь молодих людей. Для адекватної оцінки впливу допомоги при народженні дитини на дітородну активність, потрібно аналізувати її наслідки з різних точок зору. Певну інформацію про вплив допомоги при народження дитини на дітородні плани населення отримано за матеріалами соціологічних досліджень (див наступну частину).

-->