У 2014 році вийшла друком монографія, присвячена широкому колу питань, пов"язаних зі старінням населення. Описанні: національні особливості старіння населення, смертність та тривалість життя літніх, соціально-економічне становища й якість життя; зайнятість літніх, пенсійна реформа, сімейне становище осіб літнього віку, стан соціальної політики, рекомендації щодо політики в умовах старіння населення. Аналіз базується як на поточній статистиці так і на матеріалах обстеження.«Літні особи в Україні: умови життя та соціальне самопочуття».
Джерело. Населення України : Імперативи демографічного старіння / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй . – Київ : АДЕФ-Україна, 2014 . – 285 с.
Феномен старіння.
Сьогодні існує безліч соціально-демографічних і психологічних теорій старіння населення. Тісний взаємозв’язок вікових і соціальних змін надає підстави аналізувати старість як соціально сконструйований феномен.
Хронологічний вік, що часто слугує критерієм старості, безпосередньо не впливає на фізичне функціонування і когнітивні здібності особи. Але він значною мірою визначає характер взаємодії між людьми і реалізацію їхніх можливостей у соціально-економічному житті. У різних суспільствах у різний час і навіть у різних групах одного суспільства існують відмінні уявлення про початок, тривалість, кінець певних етапів життєвого циклу (у тому числі й старості), про їх змістовне наповнення, наявні резерви та потенціал подальшого розвитку. У рамках сучасних теоретичних уявлень про вікові межі старості, специфіку літніх контингентів та процес старіння населення дослідники концентрують увагу переважно на соціальному роз’єднанні осіб похилого віку із суспільством, втраті соціального статусу з віком, тобто на проблемах збереження соціальних зв’язків, соціальних ролей і підтримання активності в старості, на особливостях «субкультури літніх», а також на трансляції певних соціальних норм, зразків поведінки від покоління до покоління.
На жаль, жодна з відомих теорій старіння неспроможна охопити усі аспекти старіння та його наслідків, дати обґрунтовані пояснення всім його особливостям. Це додатково підкреслює складність досліджуваного процесу, різноманітність його проявів, подеколи — неможливість передбачити наслідки. У нашому дослідженні як методологічне підґрунтя було використано положення доктрини «перспективного віку», положення теорій вікової стратифікації, структурної залежності та ін.
Концептуальною основою дослідження стало розуміння старіння населення як закономірного глобального процесу, що істотно впливатиме на розвиток людства у ХХІ сторіччі та зумовлюватиме нові виклики для соціального й економічного прогресу. Встановлено, що соціально-економічні наслідки старіння тісно пов’язані між собою. У цій системі виникають синергетичні ефекти взаємодії, завдяки яким пом’якшення кожного з наслідків зумовлює позитивний вплив щодо інших. Наприклад, збереження здоров’я та працездатності літніх осіб сприяє повнішому використанню їхнього трудового потенціалу, стимулює подальший розвиток освіти упродовж життя, полегшує інтеграцію літніх у суспільство. Так само розвиток зайнятості створює сприятливі умови для поліпшення стану соціальної підтримки осіб похилого віку, міжпоколінна солідарність і суспільна інтеграція скорочують навантаження на систему соціальної підтримки та медичного обслуговування, а також сприяють поліпшенню демографічної ситуації. Старіння населення не лише спричиняє негативні економічні наслідки, воно створює додаткові можливості для суспільного розвитку у різних сферах: у царині зайнятості — через розширення сфери прикладання праці у медичному обслуговуванні й довготривалому догляді, соціальному забезпеченні; у системі освіти — внаслідок розширення можливостей ретрансляції культурних цінностей, знань і досвіду літніх, у межах інституту сім’ї — через участь літніх у догляді й вихованні онуків, посилення міжпоколінної кооперації тощо.
Рівень старіння населення України.
Україна належить до країн з доволі високим рівнем постаріння населення й у найближчі десятиріччя цей процес швидко прогресуватиме. Наприкінці першої половини поточного сторіччя частка жінок у віці 65 років і старше становитиме 28 % жіночого населення України, чоловіків — відповідно 20 %.
Однією з особливостей старіння у нашій країні є вагома гендерна асиметрія: у складі літнього населення переважають жінки. Статеві відмінності постаріння зумовлені вагомим розривом у тривалості життя «на користь» жінок. Попри загалом високий рівень постаріння в Україні, наша країна дотепер має порівняно невисоку частку довголітніх осіб, що пояснюється її відставанням від розвинених європейських країн за тривалістю життя і невисоким рівнем дожиття до «порогу довголіття», яким вважається вік 80 років.
Оцінка рівня постаріння жінок і чоловіків в Україні та еталонних європейських країнах з використанням підходу, ґрунтованого на врахуванні очікуваної тривалості життя у поважному віці, згідно з доктриною «перспективного віку», показала, що Україна, де вікова межа старіння (вік, у якому очікувана тривалість майбутнього життя не перевищує 15 років) помітно нижча, ніж у розвинених країнах, вирізняється, на їх тлі, підвищеною часткою старого населення (особливо у жінок)
Стан здоров’я й тривалість життя у поважному віці.
Благополучний стан здоров’я та тривале життя у поважному віці є основною ознакою і складовою високої якості життя літніх осіб. Очікувана тривалість життя українських жінок та чоловіків по досягненні 65-річчя нині лишається на 5–6,5 років меншою, ніж у розвинених європейськихкраїнах. Різниця у тривалості життя для цього віку за статтю в останнє десятиріччя становила 3,6–3,9 року «на користь» жінок, що у цілому відповідає такій для інших європейських країн.
Попри сприятливу динаміку тривалості життя у похилому віці, досягнення нашої країни у забезпеченні довголіття жінок та чоловіків на тлі інших європейських країн видаються незначними. В Україні не втрачає гостроти і значущості проблема скорочення смертності у «ранньому пенсійному» віці. При цьому тенденція концентрації смертей у якомога старших вікових групах чіткіше виражена в українських жінок, ніж у чоловіків, щодо яких ситуація значно гірша.
Типовим є перевищення рівня смертності чоловіків над таким у жінок за основними причинами смерті у більшості вікових груп, за винятком найстаршої групи осіб (понад 85 років). При цьому з переходом до старших вікових груп статеві відмінності у рівнях смертності зменшуються. Найбільш поширеною і переважаючою причиною смерті літніх осіб в Україні є хвороби системи кровообігу, від яких, згідно з офіційною статистикою, помирає понад 3/4 жінок і дещо менше ніж 3/4 чоловіків віком 60 років і старше.
Поглиблений аналіз структури смертності у поважному віці за причинами смерті та її порівняння із такою для розвинених європейських країн дають підстави вважати, що надто високий внесок серцево-судинної патології у смертність літніх в Україні значною мірою є наслідком рутинної фіксації причин смерті осіб похилого віку і нечастого встановлення посмертного діагнозу шляхом аутопсії (що позначається на якості відповідних статистичних даних). Водночас маємо констатувати, що саме зниження частоти смертей від хвороб системи кровообігу у молодших вікових групах літніх жінок та чоловіків лишається в Україні основним резервом подовження тривалості життя у поважному віці. Серед інших виявлених резервів— скорочення смертності від злоякісних новоутворень молочної залози та репродуктивних органів, а також частоти самогубств, смертельних випадків ушкоджень з невизначеним наміром, смертей від випадкових отруєнь і дії алкоголю, та внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
За останнє десятиліття відбулось підвищення захворюваності літніх осіб в Україні за переважною більшістю класів хвороб. Однак підвищення захворюваності за даними звертань до медичних закладів не варто оцінювати як однозначно негативну тенденцію за умови, що смертність у похилому віці за відповідними класами хвороб скорочується, як це й відбувається у нашій країні.
Аналіз структурних характеристик первинної інвалідності осіб, старших від працездатного віку, за класами хвороб показав, що найбільш поширеною причиною інвалідизації літніх людей є хвороби системи кровообігу, вельми вагомою — новоутворення, третьою за значущістю — хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Протягом останніх років внесок серцево-судинної патології у первинну інвалідність осіб, старших від працездатного віку, зменшувався, а частка новоутворень, ендокринних хвороб, захворювань кістково-м’язової системи і сполучної тканини — збільшувалася.
Серед літніх жінок-респонденток соціально-демографічного обстеження «Літні особи в Україні: умови життя та соціальне самопочуття» на наявність інвалідності вказали 6,6 % (серед опитаних чоловіків — 10,8 %). Майже 45 % літніх жінок на час опитування повідомили, що мають хронічне захворювання (або й кілька), але не мають інвалідності. У складі опитаних чоловіків таких хронічних хворих виявилось понад 29 %.
Розгляд самооцінок стану здоров’я літніх за статтю показав, що вони є доволі близькими, хоча літні чоловіки в Україні у цілому дещо більше за жінок схильні до оптимістичних оцінок власного здоров’я.
Однією з найважливіших умов підтримання здоров’я у поважному віці є зусилля індивідів щодо зміцнення здоров’я та наявність рівного доступу літніх осіб до охорони здоров’я й медичних послуг, у тому числі профілактика захворювань протягом усього життя. Серед респондентів обстеження літніх осіб понад дві третини жінок та майже половина чоловіків заявили, що вони ведуть здоровий спосіб життя й піклуються про своє здоров’я. Водночас майже 1/5 жінок та понад 13 % чоловіків визнають, що їхній спосіб життя не можна вважати здоровим. При цьому серед засобів піклування про своє здоров’я та профілактики захворювань жінки частіше вдаються до вживання вітамінів або ліків, регулярно проходять медичне обстеження, а чоловіки частіше вказують на такі складові здорового способу життя як фізична активність і загартовування.
Оцінюючи шкідливі звички та інші ризики для свого здоров’я, літні жінки найчастіше посилаються на стреси та визнають, що ведуть малорухливий спосіб життя, а чоловіки частіше мають такі шкідливі звички як тютюнокуріння і вживання алкоголю. Серед літніх осіб в Україні недостатньо поширеною є практика звертання до медичних закладів з метою профілактики та раннього виявлення хвороб. Найвагоміша частка літніх респондентів визнала, що відвідує профільних лікарів нерегулярно, лише у разі хвороби.
В Україні існує серйозна проблема, пов’язана з доступністю кваліфікованої медичної допомоги для літнього населення. Літні особи найчастіше потерпають від неможливості оплатити ліки та медичне приладдя, неспроможності оплатити лікування в стаціонарі або життєво необхідну операцію тощо. Саме позбавлення у сфері охорони здоров’я є найпоширенішим видом депривацій, від яких потерпають старші особи, при цьому найбільш уразливими є жінки похилого віку, які проживають самотньо.
Проблема територіальної недоступності медичної допомоги для літніх найбільш актуальна для сільських мешканців і є менш гострою, ніж проблема фінансової недоступності медичних послуг.
Рівень життя літніх осіб
Основним джерелом доходів літніх людей є пенсія. Наявний гендерний розрив за розміром пенсій формується за рахунок меншого страхового стажу (передусім внаслідок нижчого пенсійного віку для жінок) та істотно нижчого розміру жіночих зарплат через сегрегацію зайнятості, концетрацію жіночої рабочої сили у низькооплачуваних секторах економіки. Істотно впливає також механізм індексації призначених пенсій: якщо індексація здійснюється переважно шляхом підвищення мінімального розміру пенсії, то відбувається вирівнювання пенсійних виплат, гендерний розрив зменшується. Якщо ж здійснюється актуалізація зарплатної бази чи інших змінних пенсійної формули, — чоловіки одержують відчутний зиск, а у жінок основний («формульний», тобто без будь-яких дотацій та підвищень) розмір пенсії часто залишається нижчим від мінімального, внаслідок чого гендерний розрив різко зростає. В останні три роки гендерний розрив за всіма видами пенсій становить близько 28 %, пенсій за віком — близько 31 %.
Другою за вагомістю статтею доходів у міських домогосподарствах, які складаються з осіб старше 60 років, є оплата праці (її частка становить близько 10 %), а сільських — доходи від особистого селянського господарства. Якщо у структурі доходів різних типів домогосподарств, де проживають літні люди, немає істотних відмінностей, то в абсолютному вираженні різниця у величині доходів є доволі відчутною. Так, найвищими є загальні доходи у чоловіків-одинаків віком 60 років і старше — 1907,2 грн, що на 219 грн більше, ніж у жінок такого ж віку.
У 1999—2012 рр. частка витрат на харчування переважала над іншими статтями витрат у всіх без винятку типах домогосподарств, однак найвищого рівня вона завжди сягала у домогосподарствах пенсіонерів. Так, за даними 2012 р., витрати пенсіонерських домогосподарств на харчові продукти становили 57,6 % від сукупних витрат.
Споживання продуктів харчування літніми українцями позитивно вирізняється на тлі інших типів домогосподарств. Усупереч поширеній думці про недостатність харчування літніх людей, саме для їхніх домогосподарств характерні найвищі середньодобові показники споживання продуктів: з десяти основних груп продуктів недоспоживання спостеріга- ється лише по фруктах. Проте має місце відсутність різноманіття в щоденному раціоні, надання переваги більш дешевим, подеколи менш якісним продуктам (наприклад, заміна м’яса м’ясними субпродуктами), а також незбалансованість харчового раціону за високої енергетичної цінності їжі, тобто значне понаднормове домінування жирів і нестача білків та вуглеводів. Щодо непродовольчих товарів та послуг, то для домогосподарств з осіб похилого віку пріоритетними є витрати на товари та послуги системи охорони здоров’я, причому з підвищенням віку ці витрати зростають
Найвагомішою складовою в структурі нематеріальних активів літніх людей є житло. Переважна більшість літніх людей мешкає у власному житлі, при цьому кількісні характеристики їхнього житла у містах і сільській місцевості є вищими від середніх по країні. Незважаючи на високі показники володіння окремим житлом, не можна стверджувати, що літні люди не потребують покращення житлових умов: технічний стан наявного житла здебільшого є незадовільним. Так, майже у половині домогосподарств літніх осіб капітальний ремонт не проведено взагалі, ще 7,6 % помешкань не мали його майже чверть століття. Якщо за кількісними параметрами житла домогосподарства літніх осіб-одинаків вигідно відрізняються від загальних, то за якісними відчутно поступаються сім’ям з двох та більше літніх людей та домогосподарствам з подвійним демоекономічним навантаженням. Особливо значну різницю спостерігаємо у сільській місцевості, де базові зручності є у кожному п’ятому домогосподарстві з двох та більше літніх осіб та лише у кожному десятому домогосподарстві одинаків.
Літні особи належать до вразливих контингентів населення щодо ризику бідності, хоча на загальнодержавному тлі ситуація виглядає задовільною. Рівень відносної бідності серед домогосподарств пенсіонерів є стабільно нижчим від середнього на 5—7 відсоткових пункти, а підтримання мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму запобігає абсолютній бідності. Однак обмеженість джерел доходу у більшості випадків виключно пенсійною виплатою із солідарної системи та наявність специфічних потреб, пов’язаних з віком (лікування та інша кваліфікована допомога), істотно збільшують ризики бідності для літніх людей. За абсолютним критерієм (сукупні еквівалентні витрати менші за прожитковий мінімум) бідним є кожне восьме пенсіонерське домогосподарство, 14,7 % домогосподарств одинаків віком понад 60 років та третина домогосподарств з подвійним демоекономічним навантаженням. Навіть за міжнародним критерієм $5 (за ПКС, розрахованим Світовим банком), за яким ситуація в Україні є доволі благополучною (у середньому рівень бідності становить 1,7 %), бідними є 2,9 % домогосподарств з дітьми та літніми жінками. За критерієм $17 бідними є 85,7 % складних домогосподарств, у той час, як у середньому по країні цифра становить 73,2 %. Рівень бідності за деприваціями має протилежні тенденції: показники, що характеризують домогосподарства жінок-одиначок, майже вдвічі перевищують аналогічні показники багатопоколінних домогосподарств. Це пов’язано насамперед з кращою забезпеченістю домогосподарств з дітьми товарами тривалого користування (передовсім такими як телевізор і холодильник), кращими якісними характеристиками житла тощо.
Загалом серед домогосподарств з осіб віком понад 60 років не мають ознак соціального виключення 40 % (що майже відповідає середньому значенню по Україні), понад 70 років — 36,9 %. Спільне проживання двох і більше літніх осіб слугує чинником захисту від ризиків деприваційної бідності. Ризики деприваційної бідності для жінок є щонайменше у півтора рази вищими, ніж для чоловіків: бідним (тобто таким, що має 5—6 ознак позбавлень) є кожне десяте домогосподарство чоловіків-одинаків та кожне шосте «жіноче». І лише спільне проживання з дітьми та особами молодших вікових контингентів «урівнюють» чоловіків та жінок щодо рівня бідності за позбавленнями.Найбільш вагомим аспектом позбавлень є обмежені можливості доступу до послуг соціальної інфраструктури. З цією проблемою стикаються переважно сільські мешканці, у містах ситуація істотно краща. Частина проблем спричинена економічною нерівністю: за рівнем доходів сільські мешканці суттєво поступаються міським, отже мають менше можливостей за потреби оплатити дороге лікування, купити медичне приладдя тощо. Іншим чинником є відсутність у сільських населених пунктах закладів, що надають відповідні послуги, незабезпеченість наявних закладів профільними спеціалістами, відсутність регулярного транспортного сполучення із населеним пунктом, де можна отримати необхідні послуги чи придбати потрібні товари.
Зайнятість літніх.
Старіння населення та інші демографічні зміни у сучасному світі зумовлюють зростання ролі трудового потенціалу літніх людей. Літні працівники мають низку вагомих переваг, що становлять основу їхньої конкурентоспроможності на ринку праці — передусім кваліфікацію, практичні навички та досвід. Водночас існують стійкі упередження щодо несхильності літніх людей до навчання та сприйняття нового, які формують підґрунтя для вікової дискримінації на ринку праці. Особливо уразливі до такої дискримінації літні жінки, що є наслідком кумулятивного ефекту гендерної нерівності упродовж всього життя. Рівень зайнятості літніх людей в Україні — один з найнижчих у Європі, що зумовлено низьким порогом пенсійного віку та загалом низьким рівнем економічної активності населення. У 2012 р. рівень зайнятості жінок віком 55—64 років становив в Україні лише 30 % від загальної чисельності жінок відповідного віку. У чоловіків аналогічний показник становив 47 % (у середньому по ЄС (27 країн) рівень зайнятості літніх жінок сягає 41,9 %, чоловіків — 56,4 %).
Попри поширені уявлення про мізерні пенсії, багато літніх осіб полишають роботу одразу після досягнення пенсійного віку. Соціологічне опитування показало, що навіть серед респондентів віком 60—64 років 80 % не хочуть працювати. З’ясовано також, що матеріальні стимули відіграють важливу, але не головну роль у мотивації літніх людей щодо зайнятості.
Навіть серед матеріальних чинників частіше називали бажання мати додатковий дохід для себе або для того, щоб допомогти дітям/онукам, аніж необхідність забезпечення власного виживання. Отже, зайнятість пенсіонерів не настільки обумовлена матеріальною скрутою, як це звикли вважати. Проте необхідно визнати, що з виходом на пенсію людина втрачає вагому частину доходів: коефіцієнт заміщення заробітної платні пенсією становить близько 50 %. Тож можна припустити, що працюють якраз найбільш активні та цілеспрямовані особи, які не звикли покладатися на одне джерело доходів і готові докладати зусиль для підтримки вищого соціального статусу. Спостерігається кореляція між рівнем освіти літніх людей та ступенем їх залучення до економічної діяльності: чим вищий рівень освіти респондентів, тим довше вони продовжують працювати.
Зайнятість пенсіонерів концентрується або у секторі неоплачуваної (уразливої) зайнятості, або у галузях бюджетної сфери, де більше шансів утриматися на своїй посаді після виходу на пенсію. Близько половини працевлаштованих осіб пенсійного віку припадає на аграрний сектор (зайняті майже винятково в особистих селянських господарствах) і майже 10 % загальної чисельності зайнятих — на сфери освіти та охорони здоров’я. Істотний сегмент зайнятості пенсіонерів становлять заняття найвищої кваліфікації. Сукупна частка трьох позицій професійної «верхівки» (законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери; професіонали; фахівці) серед зайнятих жінок пенсійного віку сягає 28,2 %, серед чоловіків — 22,2 %.
Специфіка соціальної ролі літньої людини в українському суспільстві визначена поширенням і значним впливом «нормативно схвалених» стандартів поведінки людини у пенсійний період життя, низьким рівнем суспільного сприйняття старості як періоду подальшого розвитку людини, збагачення її здібностей, досвіду, вмінь. Соціологічне опитування показало, що у значної частини літніх респондентів спостерігається розбіжність між їхнім хронологічним віком та самооцінкою свого віку, сприйняття себе як такого, який відрізняється від того образу літньої людини, що «приписується» суспільними очікуваннями з огляду на вік — це потребує врахування у процесі розробки соціальної політики.
На думку осіб віком 60 років і старше, найбільш негативними проявами пенсійного віку є «хвороби, погане самопочуття, немічність» і «фінансові проблеми, низький розмір пенсії», а найбільшою перевагою — «наявність вільного часу». Кожен третій респондент вказав, що має 3–4 години вільного часу на день; більше шести годин для дозвілля мали близько 28 % жінок і 36 % чоловіків. Водночас обстеження виявило переважання пасивного використання вільного часу: 46 % опитаних зазначили, що збавляють цей час в основному перед телевізором. При цьому з підвищенням віку респондентів збільшувалася частота вибору варіанта «дивлюсь телевізор» як основного заняття на дозвіллі та зменшувалася частота відповідей про активніші форми використання вільного часу.
Обстеження виявило низький рівень зацікавленості літніх людей щодо отримання нових знань у межах відповідних програм навчання: 69 % опитаних вказали, що не мають бажання скористатися можливістю отримати нові знання у межах програм навчання для літніх осіб (таке бажання мали лише 17 % і менше 1 % повідомили, що вже навчалися або навчаються зараз). З підвищенням віку інтерес до навчальних курсів знижується.
Становище осіб похилого віку в сім’ї
Старіння населення, поступово змінюючи співвідношення чисельності різних шлюбних і сімейних груп через зміни чисельності представників різних поколінь, продукує зміни у системі їхніх стосунків та функцій, тобто трансформацію шлюбно-сімейної структури та сім’ї як основного осередку відтворення населення. Старіння виступає вагомим фактором змін у структурі, розмірі, типі сімейних об’єднань, тобто зовнішніх форм інституту сім’ї, та неоднозначних змін його внутрішньо-якісної сутності: функцій, їх ієрархії, ролі інституту сім’ї. Зростає значення функцій щодо догляду і піклування про літніх членів сім’ї, які потребують інструментальної допомоги. Однак в умовах усе більшої професійної та територіальної мобільності населення сучасна нуклеарна сім’я не може виконувати ці функції у повному обсязі. Вона потребує певної допомоги державних інституцій, що актуалізує питання розробки нових механізмів взаємодії сім’ї та держави, стимулювання певних видів сімейної діяльності.
Літні особи, насамперед жінки, відіграють непересічну роль у забезпеченні життєдіяльності сім’ї. Жінки, які мешкають у родині, зазвичай є головними виконавцями основних видів домашньої праці: приготування їжі, прання, прасування, прибирання тощо, що дає можливість іншим членам сім’ї сконцентруватись на позасімейних видах діяльності.
В Україні збереглася традиція надання літніми матерями/батьками допомоги молодим сім’ям по догляду за малолітніми дітьми. Більшість літніх людей (за даними опитування понад 80 % матерів і майже 75 % батьків) хоча б іноді матеріально допомагають своїм дітям, що здебільшого зумовлено низьким рівнем доходів осіб працездатного віку (зокрема, сімей з дітьми). Більше половини літніх осіб, які мають онуків, допомагають у їх вихованні та утриманні, але така допомога здебільшого має нерегулярний характер. Спостерігаються певні гендерні відмінності: серед жінок більше тих, хто постійно допомагає у вихованні онуків, а чоловіки частіше надають матеріальну допомогу. Форми допомоги залежать від того, разом чи окремо проживають старше і молодше покоління одної родини: серед літніх, які мешкають разом зі своїми онуками, більше тих, хто надає постійну допомогу — як у вихованні, так й в утриманні онуків, а літні особи, які мешкають окремо, допомагають переважно нерегулярно.
З віком серед літніх осіб збільшується частка самотніх: половина осіб віком 80 років і старше проживають у домогосподарстві самі. Самотність у похилому віці не є наслідком бездітності чи малодітності, це результат трансформації сімейних відносин, насамперед — територіальної роз’єднаності батьків і дорослих дітей. Самотність віддзеркалює й особливості шлюбного стану літніх жінок, сформовані внаслідок значних гендерних відмінностей у тривалості життя: за даними дослідження майже 80 % самотніх жінок є вдовами.
З підвищенням віку серед літніх людей збільшується частка тих, хто через стан здоров’я потребує допомоги у самообслуговуванні, веденні домашнього господарства. В Україні традиційні сімейні механізми допомоги та догляду за літніми особами в цілому працюють, і значна частина осіб, особливо найстаршого віку, отримують необхідну допомогу від дітей. Водночас існує група осіб, які не отримують такої допомоги. Саме у цих випадках повинні бути задіяні інституційні механізми допомоги особам похилого віку, насамперед — державні соціальні служби. Панує думка, що у зоні ризику щодо бездоглядності перебувають особи похилого віку, які проживають у домогосподарстві самотньо. Однак дослідження показало, що серед тих, хто мешкає у домогосподарстві з членами родини, майже тією ж мірою поширена ситуація, коли особа похилого віку не одержує допомоги по господарству, хоча її потребує. Отже, при вирішенні питання про надання інституційних форм допо моги не можна орієнтуватись лише на те, чи самотньо мешкає особа поважного віку.
Дослідження засвідчило, що фізичне насильство в сім’ї щодо осіб похилого віку в Україні не має масового характеру, однак випадки психологічного, емоційного насильства трапляються доволі часто. Гендерні відмінності за цією ознакою є незначними: наявні випадки насильства, обмеження свободи як стосовно літніх жінок, так і стосовно чоловіків.
Соціальна політика щодо осіб літнього віку.
Аналіз ставлення літніх осіб до різних форм інституційної допомоги у старості дає підстави стверджувати, що вони доволі критично сприймають спеціалізовані будинки-інтернати/пансіонати для постійного проживання осіб похилого віку, хоча розуміють, що для певних груп населення вони необхідні. Набув поширення негативний стереотип щодо умов проживання та якості послуг таких закладів, хоча більшість осіб поважного віку погано обізнані у цьому питанні (щодо побутових умов, харчування, медичного обслуговування, ставлення персоналу, психологічного клімату у них тощо).
Літнє населення позитивно сприймає можливість одержання допомоги від державних соціальних служб. Наявну в Україні державну систему соціального патронажу та допомоги людям поважного віку через мережу державних територіальних центрів з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів позитивно оцінюють як користувачі послуг, так і літнє населення у цілому. Однак нині мережа центрів соціального обслуговування є недостатньою, її послугами охоплено лише незначну частину населення поважного віку, більшість недостатньо поінформована про діяльність таких установ і можливості одержання допомоги.
Зміни соціально-демографічної структури у напрямі зростання частки осіб похилого віку, можливості та потреби яких істотно відрізняються від потреб решти населення, потребує постійного вдосконалення і розвитку державної політики щодо осіб похилого віку, а також врахування наслідків старіння населення у ході формування політики в усіх сферах життя суспільства.
В Україні законодавча база стосовно осіб літнього віку існує вже тривалий час, проте стратегічні підходи та пріоритети відповідної політики дотепер не сформульовані. Ініціативи держави сконцентровані переважно на параметричних реформах у доволі вузькому сегменті, зокрема, у сфері соціального захисту громадян похилого віку та їх пенсійного забезпечення, та на пошуку шляхів реформування ще у кількох напрямах, зокрема, у системі охорони здоров’я.
Проведене дослідження засвідчило, що оцінка діяльності державних установ та організацій щодо літніх осіб з боку населення є різко негативною, рівень задоволеності осіб похилого віку політикою держави низький. Міські жителі та суспільно активні люди загалом більш позитивно оцінюють діяльність держави у цій сфері. Чоловіки вважають себе суспільно активнішими та краще поінформованими щодо наявності різноманітних установ та організацій, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб літніх осіб. Відмінності простежуються й у сприйнятті перешкод, які виникають у літніх під час звертання до державних органів і установ — чоловіки частіше вважають перешкодами великі черги та слабку територіальну доступність цих інституцій, жінки ж більш чутливі до брутальності з боку персоналу та наявності занадто складних процедур. Загалом же саме черги та складні процедури є найбільш вагомими перешкодами при звертанні до державних органів, які опікуються проблемами літніх людей. Недостатньою, за оцінками респондентів, є також доступність державних органів влади для отримання інформації, необхідної для реалізації прав літніх осіб.
І що ж з усім цім робити?? Рекомендації щодо політики в умовах старіння населення в наступному пості...
Авторськи колектив монографії: к. е. н. Аксьонова С. Ю., к. е. н. Крімер Б. О. д. е. н. Курило І. О., акад. Лібанова Е. М., к. е. н. Полякова С. В, к. е. н. Реут А. Г., д. н. з держ. упр. Рингач Н. О., к. е. н. Слюсар Л. І. , д. е. н. Стешенко В. С., к. е. н. Ткаченко Л. Г
Немає коментарів:
Дописати коментар