Особливості сімейної політики України

Сімейна політика України останніх років розвивалась як реакція на демографічну кризу й, відповідно, має чітко визначену пронаталістську орієнтацію – в зростанні показників динаміки народжуваності і вбачається позитивний її ефект.

Серед особливостей сімейної політики нашої країни – вузький спектр застосовуваних інструментів та основний акцент на матеріальне сприяння пронаталістського характеру. В той час як в Україні основним і фактично єдиним інструментом сімейної політики є грант при народженні дитини, поширеними інструментами фінансового сприяння у більшості країн Європи є щомісячні тривалі платежі, відносно незначні гранти при народженні і допомоги у необхідних життєвих ситуаціях.
Для України характерним є: контраст надзвичайно низького рівня оплати праці з високим рівнем одноразової допомоги при народженні дитини; відсутність тривалого фінансового сприяння сім’ям з дітьми; повна універсалізація виплат. Для розвитку системи виплат протягом останніх років більш характерним є нарощування обсягів, ніж розширення періоду виплат, що не можна оцінити позитивно. Ще однією рисою є більша залежність від політичної, а не економічної ситуації.

Починаючи з 2005 року, питанням пронаталістської політики в Україні приділяється достатньо багато уваги. Одноразова допомога при народженні дитини за цей час досягла надзвичайно високого, навіть за європейськими мірками рівня. Безумовно, матеріальна допомога при народженні дитини та в перші роки її життя стала вагомим інструментом соціальної та сімейної політики, що дав можливість позитивно вплинути на матеріальне становище сімей з дітьми. Інші, потенційно можливі для запровадження, інструменти сімейної політики в цей час практично не розвивались.

Останнє десятиліття характеризується зростанням народжуваності та постійним скороченням природного убутку населення, який у кількох областях навіть змінився незначним природним приростом. Такий розвиток демографічних процесів породжує уявлення щодо неабиякої ефективності сімейної політики України, проте питання внеску саме інструментів сімейної політики (зокрема, виплат при народженні дитини) у дане зростанні залишається відкритим.  Існують також інші об’єктивні чинники, про які детальніше у відповідноій частині блогу.
Певну інформацію для оцінки ефективності сімейної політики України дають дослідження соціологічного характеру, що аналізують думки населення щодо ролі тих чи інших інструментів сімейної політики. Результати досліджень 2008, 2009 та 2010 рр. [1-3] свідчать, що доля опитаних, які відзначили вплив матеріальної допомоги на свої дітородні плани, стабільно знаходиться на рівні 12-14%. Цю цифру можна вважати максимально можливим значенням внеску виплат у приріст народжуваності останніх років. Що цікаво, яких-небудь змін в умовах фінансово-економічної кризи не спостерігалось.

Сімейна політики не є визначальним чинником зрушень у народжуваності України останнього десятиліття. Певний вплив на народжуваність присутній, але, продовження нарощування допомоги при народженні дитини навряд чи матиме наслідком значний позитивний.  Проте, сімейна політика України, у цілому, таки має перспективи подальшого розвитку, оскільки дітородні орієнтації населення в нашій країні реалізовані далеко не повною мірою, про що свідчать відповідні дослідження  [3, с. 131]. Тобто, існує можливість відносно ефективного сприяння зростанню народжуваності.

З точки зору населення,  головними перешкодами на шляху реалізації дітородних орієнтації фігурують збільшення оплати праці та вирішення житлових проблем населення. Вирішення цих проблем більш ймовірно матиме наслідком створення сприятливого середовища для народження дитини й наступного народження бажаної кількості дітей, ніж зростання виплат при народженні дитини. Виходячи з цього, основним пріоритетом подальшого розвитку соціально-економічної політики України, в першу чергу, повинно стати сприяння можливостям забезпечення сім’ї та дитини працюючими батьками. І, уже в контексті цього потрібно модернізувати інструменти власне сімейної політики.

Щодо інструментів власне сімейної політики, то найбільш ефективним шляхом їх вдосконалення слід вважати застосування випробуваних у інших країнах принципів та механізмів (серед яких далеко не всі потребують значних фінансових затрат). Зокрема, мова йде про перехід від універсальності до вибірковості спрямування сімейної політики, практичним втіленням якої будуть індивідуально-орієнтовані системи фінансового сприяння, розвиток тривалого матеріального сприяння сім’ям з дітьми, гнучкість системи відпусток, узгодження режимів роботи дошкільних закладів з потребами батьків, поступовий розвиток індивідуального догляду за дітьми. Уже декілька років в країні потребує вирішення проблема нестачі належної кількості закладів сфери соціальних послуг з догляду за дітьми, що певним чином обмежує прийняття рішень про народження бажаної кількості дітей. Варто наголосити також на важливості інформаційно-ідеологічних інструментів сімейної політики, якими наразі практично нехтують в Україні.

З іншого боку, першочергові проблеми, що заважають народженню бажаної кількості дітей, як уже говорилось, знаходяться у дещо іншій площині, ніж коло питань, що вирішує власне сімейна політика. Виходячи з цього, основним пріоритетом подальшого розвитку соціально-економічної політики України, в першу чергу, повинно стати сприяння можливостям забезпечення сім’ї та дитини працюючими батьками. І, уже в контексті цього потрібно модернізувати інструменти власне сімейної політики.

У будь-якому випадку, варто розуміти, що зростання показників народжуваності, навіть за найбільш оптимістичних сценаріїв розвитку подій, не буде значним, оскільки індикатори дітородних установок знаходяться на рівні 1.9 – 2 дитини як у чоловіків, так і у жінок. А, отже, очікування зростання, зокрема,  сумарного показника народжуваності до рівня 2-2,1 дитини на жінку (рівень заміщення поколінь) є необґрунтованими.

Проте й можливе зростання на декілька десятих частин значення цього показника за умов депопуляції та демографічної кризи слід розглядати як позитивний та бажаний результат

Використані джерела:

1.                      Шлюб, сім’я та дітородні орієнтації в Україні / [Е. М. Лібанова,  С. Ю. Аксьонова, О. М. Балакірєва та ін.]. ― К.: АДЕФ-Україна, 2008. ― 256 с. 

2.                      Молодб та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні аспекти / [Е. М. Лібанова, С. Ю. Аксьонова, В. А. Головенько та ін.]. ― К.: Інститут демографії та соціальних досліджень ім.. М. В, Птухи НАН України, 2010. ― 248 с.

3.                      Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку / [Е. М. Лібанова, С. Ю. Аксьонова, В. Г. Бялковська та ін.]. ― К.: ТОВ «Основа-Принт», 2009. ― 248 с.