Як відомо, впродовж останніх деясятиліть відбувається зміна вікової моделі народжуваності. У сучасних дослідженнях досить часто зустрічається тематика перенесення народження дитини на більш пізні періоди життя. В 2001 році бельгійський демограф Рон Лестег визначив 14 факторів, що тією чи іншою мірою впливають на відкладання народження дитини.
Сім з цих факторів є загальними (підвищення рівня освіти і економічної незалежності жінок; зростання споживчих запитів, в результаті чого виникає необхідність в рівній участі сімейної пари на ринку праці; зростання інвестицій у власну кар’єру і конкуренції за робочі місця; збільшення потреби в якісному відпочинку; необхідність мати більше індивідуальної свободи на противагу обов’язкам, пов’язаних з сім’єю; спрощення процедури розірвання шлюбу), інших же сім факторів – специфічні для окремих країн (відмінності щодо можливостей отримання молоддю вищої освіти; відсутність або нестача матеріального забезпечення студентства; гнучкість ринку праці й можливість часткової зайнятості; безробіття серед молоді; мінімальний гарантований дохід; витрати домогосподарств; доступність контрацепції та переривання вагітності) Згідно інших досліджень причини варто шукати в становищі жінки в сучасному суспільстві, а насамперед в її трудовій діяльності. Першочерговим фактором є бажання жінок перенести народження дитини (а часто і створення сімейної формації взагалі) на більш пізній період життя з метою отримання повноцінної освіти та більш повної інтеграції у ринок праці .
Відомий чеський демограф Томаш Соботка виділяє наступні детермінанти відкладення дітонародження:
- необхідність отримати освіту;
- конфлікт між материнством та зайнятістю;
- безробіття, інші економічні умови;
- трансформація сімейних стосунків;
- поширення контрацепції.
Наведені чинники можна вважати досить універсальними, наявними в усіх країнах Європи. Але активізація їх відбувається у контексті трансформації суспільства у цілому. І якщо в одних країнах такі зрушення мають поступальний характер, то в інших зміни відбулись значно революційнішим шляхом. До першої групи можна віднести країни Північної та Західної Європи, до другої – частину країн Південної Європи (Іспанія, Португалія, Греція) та країни Східної Європи. Також варто зауважити, що більшість наведених вище чинників є такими, що впливають на рівень народжуваності у цілому, тобто процес зрушень у динаміці та структурі народжень відбувається паралельно зі зміною вікової моделі. Сам процес постаріння народжуваності спричиняє до деяких коливань інтенсивності, коли періоду низької народжуваності на зміну приходить період відносно високої народжуваності за рахунок реалізації відкладених народжень, й найбільш відчутний цей процес в країнах, де зрушення у віковій моделі народжуваності відбуваються швидкими темпами.
Подібність зміни перебігу процесів народжуваності у різних частинах Європи можна прослідкувати на прикладі України та Іспанії (рис. 1.).
Рис. 1. Сумарний показник народжуваності (дітей, ліва шкала) та середній вік матері при народженні дитини (роки, права шкала) в Україні та Іспанії у 1970-2008 рр.
*Складено на основі: Eurostat, режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu
Як бачимо, характер змін рівня народжуваності та віку матері при народженні досить схожі. Самі процеси описувались вище по тексту на прикладі усієї сукупності країн Європи. Варто зауважити, що відправною точкою значного зниження рівня народжуваності в Іспанії став 1976 рік – початок глобальної трансформації суспільства після смерті генерала Франко. В Україні ж різке зниження народжуваності розпочалось з 1990 року разом з кризою економічного і політичного устрою й наступним проголошенням незалежності. Наразі ж спостерігається зростання обох показників, й приріст сумарного показника народжуваності відбувається дещо швидшими темпами, ніж у Іспанії. Проте подібність трансформації народжуваності паралельно з трансформацією суспільства очевидна.
Можна підсумувати, що зміни у віковій моделі народжуваності Україні в цілому повторюють розвиток аналогічних процесів в країнах Європи. Схожі тенденції відображаються як у показниках динаміки, так і у показниках структури народжуваності, а також в умовних та реальних поколіннях. Якщо сформувати деякий ряд європейських регіонів, ранжований по індикаторах змін у віковій моделі народжуваності, то першими еволюціонують країни Північної Європи, не набагато відстають від них країни Західної, за ними – Південної, і завершують цей ряд держави Східної Європи. В країнах Східної Європи в кінці ХХ ст. вагому роль відіграли соціально-економічні катаклізми, тому інтенсивність змін значно вища. Країни Південної Європи пройшли цей етап дещо раніше, і він теж був приурочений до суспільних змін. Іншими характерними рисами розвитку народжуваності в умовах суспільних зрушень є типові етапи обвального падіння та компенсаційного приросту народжуваності й породжена цим інстабільність вікової структури населення. Зрушення у віковій моделі народжуваності відбуваються одночасно із зрушеннями у інтенсивності народжень. Відкладення народжуваності буде розвиватись в Україні і в майбутньому, вік матері при народженні дитини буде зростати, але до рівня країн ЄС йому ще дуже далеко, у зв’язку з цим будуть скорочуватись інтервали між народженнями дітей різних черговостей, оскільки для реалізації репродуктивних настанов залишиться значно менший період життя.
Використані джерела:
1. Sobotka T.
Postponement of Childbearing
and LowFertility in Europe / T. Sobotka. ― Amsterdam:
Dutch University Press, 2004. ―
298 p.
2. Laroque G. Does Fertility Respond to Financial Incentives? [Електронний ресурс] / G. Laroque, B. Salani. ― Discussion Papersof Institute for the Study
Немає коментарів:
Дописати коментар