вівторок, 22 травня 2012 р.

Ефективність сімейної політики України (соціологічний вимір)

Починаючи з 2005 р., сімейна політика в Україні у частині матеріальної підтримки сімей з наймолодшими дітьми помітно активізувалась. Одноразова допомога при народженні дитини різко зросла до одного з найвищих в Європі обсягів, який у 2008 р. знову було підвищено. останнє підвищення відбулось 2011 року. Ефективність же такої допомоги залишається під великим питанням.

Метою такого щедрого фінансування було, як відомо, заохочення дітородної активності населення через поліпшення матеріального становища певних категорій сімей з дітьми. Зростання рівня народжуваності має місце в Україні, починаючи з 2001 року й, дещо швидшими темпами, в кінці десятиліття (після 2005 року). Незважаючи на бажання віднести це явище до результатів сімейної політики, існують інші об’єктивні чинники (див. наступну частину). 

Визначити ефект сімейної плітики можливо у світлі інформації про думки населення стосовно доцільності й ефективності запровадженої вагомої одноразової допомоги при народженні дитини.

Певну інформацію для оцінки ефективності сімейної політики України дають дослідження соціологічного характеру, що аналізують думки населення щодо ролі тих чи інших інструментів сімейної політики. Результати досліджень 2008, 2009 та 2010 рр. [1-3] свідчать, що доля опитаних, які відзначили вплив матеріальної допомоги на свої дітородні плани, стабільно знаходиться на рівні 12-14%. Цю цифру можна вважати максимально можливим значенням внеску виплат у приріст народжуваності останніх років. Що цікаво, яких-небудь змін в умовах фінансово-економічної кризи не спостерігалось.  Обстеження 2009 року сформувало наступну картину думок населення щодо дієвості допомоги при народженні дитини

Можна впевнено сказати, що оцінка населенням впливовості виплат на власні репродуктивні наміри набагато менш позитивна, ніж того б хотілося, але певний позивний ефект присутній і простежується досить чітко (рис. 1.). 
clip_image002
Рис. 1. Вплив запровадження вагомої одноразової допомоги при народженні на дітородні плани населення, % (квітень 2009 р.)

Як видно з рисунка, у цілому вплив на дітородні плани запровадження вагомої одноразової допомоги при народженні може бути оцінений як доволі незначний. Переважна більшість опитаних (87,4%) заявили, що допомога ніяким чином не вплинула на їх дітородні наміри. Серед тих, на кого значна матеріальна допомога при народженні дитини таки вплинула, 5,8% вже народили дитину протягом періоду, що минув з часу її запровадження, 4,7% - планують народити через 2-3 роки, 1,1% - чекають на народження дитини наступного року і 0,9% - очікують на цю подію вже в поточному році. Тож у цілому 12,6% респондентів визнали, що вагома матеріальна допомога тією чи іншою мірою вплинула на їх дітородні наміри.  Значущість цієї цифри можна оцінювати по-різному. Звісно, з одного боку, частка ця низька і навряд чи відповідає очікуванням щодо результатів активізації сімейної політики в Україні. При цьому не слід забувати і про можливість не зовсім коректної оцінки респондентами змін своїх дітородних намірів. Найімовірніше, впровадження допомоги сприяло реалізації саме у цей період тих народжень, які планувалися у більш віддаленому періоді, тобто цей демополітичний захід зумовив зрушення у календарі народжень, але не вплинув на потребу в дітях та на самі уявлення (й рішення) респондентів щодо остаточного числа бажаних (і планованих) дітей у зв’язку з покращанням можливостей щодо їх матеріального забезпечення у ранньому дитинстві. У зв’язку з цим реальний ефект від впровадження вагомої одноразової допомоги при народженні може зрештою виявитися нижчим від зафіксованого.

З іншого боку, з огляду на наднизький рівень народжуваності в Україні протягом тривалого періоду, навіть незначний позитивний вплив відповідних заходів на дітородні орієнтації варто розцінювати як важливий і надзвичайно потрібний, і у цьому контексті вважати запровадження вагомих виплат при народженні дитини у цілому виправданим.

Порівняння результатів опитувань 2008-2010 років свідчить, що частка опитаних, які визнали вплив одноразової допомоги на свої дітородні плани, практично не змінилася (позитивно на це запитання відповіли 14% жінок та 12% чоловіків). 

Надзвичайно важливою складовою дослідження є визначення ставлення респондентів до потенційних факторів зростання народжуваності в Україні. Саме така інформація уможливлює оцінку позиції населення України щодо тих обставин, які перешкоджають повній реалізації дітородних орієнтацій (рис. 2.). 

Серед можливих чинників, які могли б сприяти зростанню народжуваності, суттєво виділився один: 68,4% респондентів вважають, що підвищенню народжуваності сприятиме зростання рівня оплати праці. Отже, більша частка населення дітородного віку у питаннях матеріального забезпечення сім’ї та дітей схильна орієнтуватися на власні трудові доходи, а не на матеріальну підтримку з боку держави. Відразу привертає увагу великий розрив між цим фактором і наступним за ним у рейтингу, а тому недостатній рівень оплати праці можна вважати вагомим чинником реалізації дітородних орієнтацій. Виходячи з цього, можна визначити очікувані населенням заходи щодо поліпшення матеріального забезпечення сімей з дітьми: саме зростання рівня оплати праці, крім об’єктивного покращення матеріального становища, буде сприяти формуванню більш позитивного його суб’єктивного сприйняття, підвищенню впевненості населення у власному майбутньому, а, отже, більш повній реалізації дітородних орієнтацій.
clip_image004
Рис. 2. Думки щодо основних чинників підвищення дітородної активності населення України, % (квітень 2008, квітень 2009)
*Вказана частка респондентів, які назвали той чи інший фактор зростання народжуваності суттєвим

Наступний чинник, що помітно поступається за вагомістю попередньому, але при цьому також є доволі суттєвим, це поліпшення житлових умов сімей з дітьми. Вагомим фактором зростання народжуваності його вважають 41,5% опитуваних. Як бачимо, житлова проблема також є актуальною для значної частини населення. Так перед народженням дитини багато осіб дітородного віку замислюються про подальше комфортне проживання зростаючої сім’ї.

Кожний з решти потенційних чинників зростання народжуваності назвало менше 30% опитаних. Найбільш суттєвими з них виявилися традиційні компоненти сімейної політики – збільшення одноразової допомоги при народженні дитини (26,9%), запровадження щомісячної допомоги сім’ям на дітей (24,7%) та вагомих податкових пільг сім’ям з дітьми (21,4%). Такі позиції названих факторів дозволяють зробити висновок, що подальші фінансові ініціативи щодо сімейної політики не матимуть значного ефекту, оскільки мало відповідають уявленням населення щодо умов, необхідних для народження дитини. Хоча, з іншого боку, певний незначний ефект від нарощування матеріальних допомог матиме місце, і цілком можливо, що за низької народжуваності навіть цей ефект виявиться дуже потрібним і виправданим.

Доволі високий рівень підтримки населенням отримали й такі потенційні засоби впливу на народжуваність, як підвищення доступності якісного медичного обслуговування для дітей (20,3%), збереження безкоштовної освіти (19,4%), розширення мережі дитячих дошкільних закладів (15,3%). Водночас, названі фактори значно меншою мірою асоціюються з поліпшенням умов для народження дитини, ніж зазначені раніше. І вже практично несуттєвими можна вважати ті можливі фактори зростання народжуваності, що завершують ранжований їх перелік, а саме: збільшення адресної допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми (8,3%), підвищення соціального престижу батьківства і материнства (8,3%), інформаційно-просвітницька діяльність, спрямована на формування бажаних дітородних орієнтацій (1,6%).

Якщо розглянути зміну ставлення респондентів до потенційних факторів зростання народжуваності в умовах фінансово-економічної кризи, то можна зробити висновок, що якихось кардинальних змін не відбулося (додаток В). В порівнянні з минулорічним обстеженням, вагомість виділених потенційних чинників підвищення народжуваності залишилась приблизно на одному рівні. Минулого року, як і тепер, абсолютна більшість респондентів найбільш вагомим фактором впливу на народжуваність назвала підвищення рівня оплати праці (68,6% та 68,4% відповідно). На другій позиції, але з суттєвим відставанням, було відзначено поліпшення житлових умов (47,3% та 41,5% відповідно). Решта ж причин як у минулорічному, так і в цьогорічному обстеженні не оцінено респондентами як потенційно впливові щодо динаміки народжуваності. Однак певні зміни у сприйнятті дії окремих соціально-економічних факторів на народжуваність таки відбулись.

Отже, активізація сімейної політики спричинила незначний позитивний вплив на дітородні наміри населення країни, а відтак – певною мірою сприяла зростанню народжуваності протягом останніх років. В умовах наднизької народжуваності цей захід був необхідним, і в цілому збільшення матеріальної допомоги при народженні можна вважати виправданим. Впливу грошових виплат у рамках програм підтримки сімей з дітьми на рівень народжуваності  за результатами обстежень оцінено на рівні 12%, що є співставним з закордонними оцінками ефективності сімейної політики (зокрема, на прикладі Франції).  

Найбільш значущі для України проблеми, що перешкоджають підвищенню дітородної активності, сконцентровані у двох сферах – у царині матеріального забезпечення (як населення у цілому, так і сімей з дітьми, зокрема) та у житловій сфері. Висновок про впливовість цих факторів на дітородну активність дає змогу обґрунтувати відповідна «статистика думок». Тож вирішення відповідних проблем є найбільш актуальним завданням сімейної та пронаталістської політики в Україні.

Немає коментарів:

Дописати коментар