Сучасні дослідження впливу державної політики на дітородну активність ґрунтуються на аналізі динаміки показників народжуваності у контексті соціально-економічного розвитку.
Більшість дослідників розглядають сумарний показник народжуваності як результуючий індикатор поточного стану народжуваності, й ефективність здійснених заходів сімейної політики оцінюється перш за все динамікою цього показника. Серед інших показників народжуваності, зміна яких розглядається як вираз ефективності сімейної політики, – ймовірність народження дітей другої та третьої черговостей, показник вичерпної плідності. Огляд досліджень (переважно закордонних) впливу сімейної політики на дітородну активність здійснено у розділі “Дослідження про вплив сімейної політики на народжуваність”. Більшість з них сходяться на тому, що компоненти сімейної політики чинять на дітородну активність незначний позитивний вплив.
Серед показників, що можуть характеризувати відмінності між країнами за ступенем фінансової підтримки батьків з дітьми, – рівень витрати на сімейну політику. На рис. 1. показаний зв’язок між рівнем витрат на сімейну політику та сумарним показником народжуваності.
Рис. 1. Сумарний показник народжуваності (дітей, ліва шкала) та витрати на сім’ю та дітей у деяких країнах Європи (% від ВВП, права шкала)
* Витрати на соціальний захист сім’ї та дітей трактуються відповідно до визначень Єврокомісії та Ради Європи.
Загалом помітна закономірність, що країнам з вищим рівнем витрат на сім’ю та дітей відповідає вищий рівень народжуваності. Винятки складають з одного боку – Німеччина, Австрія та Угорщина, де відносно високим витратам відповідає низький рівень народжуваності (частково це пояснюється тим, що активізація сімейної політики відбулась в історичних рамках нещодавно – в кінці 90-х, частково – ментальними та інституційними особливостями). З іншого боку – Велика Британія та Нідерланди, що вважаються традиційно ліберальними країнами, де сім’я часто є орієнтованою на самозабезпечення (що також відображається на ментальному та інституційному рівнях).
Якщо розглянути власне динаміку соціальних витрат на сім’ю та дітей у країнах Європи, то помітимо, що країни Європи суттєво відрізняються між собою. Серед усіх держав Європи чітко виділяються дві групи, поєднані територіально та схожі тим, що за ступенем витрат різко відрізняються від решти держав. В першу групу входять країни Північної Європи – Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, частка соціальних витрат на сім’ю та дітей тут становить від 3 до 4 % від ВВП. На початку 1990-х р. частка була дещо вагоміша, але економічна криза другої половини 1990-х р. змусила скоротити витрати, в тому числі на соціальну допомогу сімей з дітьми. Останнє десятиліття частка витрат досить стабільна й знаходиться на найвищому в Європі рівні. Іншу, протилежну за значенням частки соціальних витрат на сім’ю та дітей, групу складають країни Південної Європи – Італія, Іспанія, Греція, Португалія. Тут значення показника знаходиться в межах 1-1,8% від ВВП, що є найнижчим рівнем в старій Європі. Варто зазначити, що за останнє десятиліття частка соціальних витрат на сім’ю та дітей тут зросла (в Іспанії та Португалії досить суттєво). Країни Західної Європи не можна віднести до якихось певних груп, оскільки рівень витрат тут дуже відмінний між країнами. Австрія, Франція традиційно витрачають досить багато (2,5-3,5% від ВВП), але в останні роки помітна тенденція до зменшення цієї частки. Німеччина та Ірландія, навпаки, значно збільшили вагу частки соціальних витрат на сім’ю та дітей в другій половині 1990-х років (Ірландія – з 1,5 до 2,5 %, Німеччина – з 2 до 3,5 %). Бельгія та Велика Британія витрачають значно менше – 1,8-2% від ВВП, хоча десятиріччя тому витрати були дещо більшими – близько 2,5 %. В Нідерландах та Швейцарії частка соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП складає 1,2-1,5%, що прирівнюється до показників країн Південної Європи. Найбільші відмінності як в розмірах частки соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП, так і в її динаміці в країнах Східної Європи: якщо Угорщина витрачає солідних 2,5%, то в Польщі значення показника складає менше 1%. Оцінюючи тенденційні зміни частки соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП, помітимо, що присутнє певне зближення рівня витрат – скандинавські та інші країни з високим рівнем витрат поступово зменшили цей рівень, в той час як витрати країн Південної Європи зросли. Якщо на початку 1990-х рр. значення максимального і мінімального рівня складали 4,5 та 0,4 % відповідно, то в 2005 році вони становили 1,2 та 4,4 % відповідно.
Якщо розглянути власне динаміку соціальних витрат на сім’ю та дітей у країнах Європи, то помітимо, що країни Європи суттєво відрізняються між собою. Серед усіх держав Європи чітко виділяються дві групи, поєднані територіально та схожі тим, що за ступенем витрат різко відрізняються від решти держав. В першу групу входять країни Північної Європи – Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, частка соціальних витрат на сім’ю та дітей тут становить від 3 до 4 % від ВВП. На початку 1990-х р. частка була дещо вагоміша, але економічна криза другої половини 1990-х р. змусила скоротити витрати, в тому числі на соціальну допомогу сімей з дітьми. Останнє десятиліття частка витрат досить стабільна й знаходиться на найвищому в Європі рівні. Іншу, протилежну за значенням частки соціальних витрат на сім’ю та дітей, групу складають країни Південної Європи – Італія, Іспанія, Греція, Португалія. Тут значення показника знаходиться в межах 1-1,8% від ВВП, що є найнижчим рівнем в старій Європі. Варто зазначити, що за останнє десятиліття частка соціальних витрат на сім’ю та дітей тут зросла (в Іспанії та Португалії досить суттєво). Країни Західної Європи не можна віднести до якихось певних груп, оскільки рівень витрат тут дуже відмінний між країнами. Австрія, Франція традиційно витрачають досить багато (2,5-3,5% від ВВП), але в останні роки помітна тенденція до зменшення цієї частки. Німеччина та Ірландія, навпаки, значно збільшили вагу частки соціальних витрат на сім’ю та дітей в другій половині 1990-х років (Ірландія – з 1,5 до 2,5 %, Німеччина – з 2 до 3,5 %). Бельгія та Велика Британія витрачають значно менше – 1,8-2% від ВВП, хоча десятиріччя тому витрати були дещо більшими – близько 2,5 %. В Нідерландах та Швейцарії частка соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП складає 1,2-1,5%, що прирівнюється до показників країн Південної Європи. Найбільші відмінності як в розмірах частки соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП, так і в її динаміці в країнах Східної Європи: якщо Угорщина витрачає солідних 2,5%, то в Польщі значення показника складає менше 1%. Оцінюючи тенденційні зміни частки соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП, помітимо, що присутнє певне зближення рівня витрат – скандинавські та інші країни з високим рівнем витрат поступово зменшили цей рівень, в той час як витрати країн Південної Європи зросли. Якщо на початку 1990-х рр. значення максимального і мінімального рівня складали 4,5 та 0,4 % відповідно, то в 2005 році вони становили 1,2 та 4,4 % відповідно.
Частка соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП описує вагомість даної сфери для економіки країни та щедрість уряду при її фінансуванні. З іншого боку, варто оцінити витрати на сім’ю та дітей в розрахунку на душу населення, тоді буде більш зрозуміло, що отримують ті, на чию підтримку ці витрати здійснюються. Витрати на душу населення зростають, за незначним винятком, в усіх країнах Європи. Найбільш помітне зростання в Ірландії та Іспанії. Найбільше в номінальному виразі витрачають все ті ж скандинавські країни, найменше – країни Південної Європи. Навіть, якщо частка соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП залишається стабільною або навіть зменшується в деяких країнах, витрати на душу населення протягом останніх років зростають. Країни Східної Європи значно відстають за значенням цього показника. Словенія та Угорщина, в яких частка соціальних витрат на сім’ю та дітей від ВВП складає більше 2% і прирівнюється до країн Західної Європи, в перерахунку на душу населення витрачають набагато менші суми.
Наступний рисунок (рис. 2.) ілюструє динаміку коефіцієнта кореляції між рівнем соціальних витрат на сім’ю з дітьми та сумарним показником народжуваності у країнах Європи за 1990-2005 рр.
Рис. 2.. Коефіцієнт кореляції між рівнем соціальних витрат на сім’ю з дітьми (у євро на душу населення) та сумарним показником народжуваності, розрахований по 20 країнах Європи за 1990-2005 рр.
Кореляційний зв’язок присутній протягом описуваного періоду й весь час знаходиться на досить суттєвому рівні. Найсильніший зв’язок мав місце в першій половині 1990-х років, потім його рівень дещо знизився, але починаючи з 2000 року знову почав зростати.
П ідтверджено наявність прямого позитивного зв’язку між рівнем соціальних витрат на сім’ю з дітьми у країнах Європи та сумарним показником народжуваності (коефіцієнт кореляції у межах 0,5-0,7 протягом 15 років), а також наявність зворотного зв’язку між рівнем бідності домогосподарств з дітьми та сумарним показником народжуваності (коефіцієнт кореляції в межах (-0,4) – (-0,8) протягом останніх 12 років). Аналіз дав змогу підтвердити істотний вплив цих чинників на народжуваність
П ідтверджено наявність прямого позитивного зв’язку між рівнем соціальних витрат на сім’ю з дітьми у країнах Європи та сумарним показником народжуваності (коефіцієнт кореляції у межах 0,5-0,7 протягом 15 років), а також наявність зворотного зв’язку між рівнем бідності домогосподарств з дітьми та сумарним показником народжуваності (коефіцієнт кореляції в межах (-0,4) – (-0,8) протягом останніх 12 років). Аналіз дав змогу підтвердити істотний вплив цих чинників на народжуваність
Про вплив сімейної політики на народжуваність в Україні читати далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар