понеділок, 23 лютого 2015 р.

Нормативно-правові засади політики щодо літніх людей в Україні

Державна політика, орієнтована на вирішення проблем літніх осіб, існує в Україні доволі тривалий час й достатньо широко відображена в національній законодавчій базі.
У 1990-х роках було прийнято закони України «Про пенсійне забезпечення» (1991 р.), «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (1991 р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян літнього віку в Україні» (1993 р.), «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», (1993 р.), «Про місцеве самоврядування» (1997 р.), «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (1998 р.). У 2000-х роках було прийнято закони «Про жертви нацистських переслідувань» (2000 р.), «Про попередження насильства в сім’ї» (2001 р.), «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (2003 р.), «Про недержавне пенсійне забезпечення» (2003 р.), «Про соціальні послуги» (2003 р.), «Про соціальний захист дітей війни» (2004 р.). Серед законів України, прийнятих останніми роками, варто відзначити наступні: «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (2011 р.), «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (2011 р.). Існують також законодавчі акти, які напряму не пов’язані саме з державною політикою щодо літніх людей, однак впливають на функціонування тих чи інших складових цієї сфери державної політики.

Окрім законів, існує ряд цільових документів програмного характеру, що покликані вирішити проблеми, пов’язані зі старінням населення, і стосуються осіб літнього віку у нашій країні, зокрема: Стратегія демографічного розвитку України на період до 2015 р. та План заходів щодо її реалізації; Концепція Державної цільової програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги (на 2010-2014 рр.). У 1990-х роках діяла також цільова програма «Здоров’я літніх людей» (прийнята у 1997 р.)
Дана законодавча база охоплює широке коло питань й повинна забезпечити належні умови життєдіяльності літніх людей у нашій країні. Згідно з законодавством, в Україні гарантується належний рівень життя літніх осіб, задоволення їхніх різноманітних життєвих потреб, зокрема: реалізація права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок  із урахуванням стану здоров’я; забезпечення пенсіями  і соціальною допомогою; надання житла; створення умов для підтримання  здоров’я  і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організація  соціально-побутового  обслуговування,  розвиток мережі  і матеріально-технічної бази стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовка відповідних фахівців.
Привертає  увагу  декларативність  вищеокреслених  зобов’язань.  Окрім того, характеризуючи політику стосовно осіб похилого віку в Україні, варто зауважити, що основні реформаторські зусилля держави сконцентровані на доволі обмеженому переліку сфер політики  (зокрема, соціальному  захисті громадян похилого віку та пенсійному забезпеченні), в рамках яких і проводяться переважно параметричні реформи. Ще по декількох напрямах здійснюється пошук шляхів реформування (зокрема, в системі медичної допомоги). Однак у цілому стратегічні підходи до політики стосовно літніх осіб в Україні дотепер не сформульовані. Відповідь на виклики старіння розглядається у контексті забезпечення «демографічної безпеки», а не як пріоритет національних стратегій розвитку. Спадкоємність політики і програм порушується з політичних причин, а також через відсутність належного рівня порозуміння між політичними та науковими інституціями.
Аналіз формування політики стосовно літніх людей в Україні у контексті Мадридського плану та, зокрема, Регіональної стратегії його реалізації, засвідчує, що більшість зобов’язань даної стратегії тією чи  іншою мірою відображено в політиці України.
Українське пенсійне законодавство  складне й заплутане. Основним законом у сфері публічного пенсійного забезпечення є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (набув чинності 1 січня 2004 р.). Закон визначає умови й порядок призначення та механізми індексації (перерахунку) страхових пенсій за віком, по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника. Водночас продовжує діяти значна кількість норм «старого» Закону України «Про пенсійне забезпечення» (прийнятий у 1991 р.), зокрема в частині призначення пенсій за віком на пільгових умовах та пенсій за вислугу років. Крім того, діють ще 12 законів і одна постанова Верховної Ради України, що регулюють особливості зайнятості за певними професіями/посадами, і зокрема передбачають особливий порядок призначення пенсій – так звані «спецпенсії» для державних службовців, наукових та науково-педагогічних працівників, суддів, прокурорів, народних депутатів та їхніх помічників, представників силових структур, ін. Крім вищезазначених, існують 9 законів, що передбачають встановлення надбавок та підвищень до пенсій, незалежно від того, за яким законом і в якому розмірі призначено пенсію. Окремими законами регулюються умови призначення дострокових пенсій з причин ринку праці та пенсій, пов’язаних з нещасними випадками на виробництві. Прийнятий у 2004 р. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» мав на меті замінити соціальні пенсії на адресну допомогу. Непублічна складова пенсійної системи регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», що визначає недержавне пенсійне забезпечення складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб (крім випадків, передбачених законами), у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.  Діє також Закон України «Про страхування», що виокремлює страхування життя як вид особистого добровільного страхування (1, с. 183).

Джерело:
1. Населення України : Імперативи демографічного старіння / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй . – Київ : АДЕФ-Україна, 2014 . – 285 с.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар