понеділок, 23 лютого 2015 р.

Концептуальні засади політики у відповідь на старіння населення

 Високий рівень постаріння населення України ставить перед суспільством нелегкі для вирішення проблеми, пов’язані з необхідністю пристосування до зниження в сучасних умовах економічної результативності демографічного чинника економічного розвитку, який тривалий час був безоплатним внеском старшого покоління у подолання наслідків соціальних катаклізмів, накопичення заради накопичення, безгосподарності. В близькому і більш віддаленому майбутньому старіння населення і його наслідки будуть залишатися важливими проблемами для України з демографічної, економічної і соціально-психологічної точок зору.

Пануюча дотепер переважно негативна оцінка процесу старіння населення не орієнтує дослідників на пошуки ефективних і перспективних шляхів подолання соціально-економічних труднощів, які виникають у зв’язку з цим процесом. Досягти успіху у вирішенні проблем, зумовлюваних демографічним старінням як об’єктивним процесом, не можна за допомогою штучних заходів. Пропозиції омолоджувати населення шляхом підвищення народжуваності у будь-якому суспільстві приречені на невдачу. В Україні, яка має доволі низьку народжуваність і кризовий стан економіки — через відомі соціально-економічні причини, а в процвітаючих країнах — не тільки у зв’язку з особливостями способу життя, а й через істотні успіхи у підвищенні середньої тривалості життя, тобто у зв’язку з абсолютним старінням (старінням «зверху»). Тому зусилля мають бути спрямовані не стільки на пошуки засобів уповільнення старіння, скільки на те, щоб повніше і ефективніше використовувати величезний життєвий досвід і залишкову працездатність літніх і старих людей, створивши для них умови для достойного життя і для підвищення їх ролі у збереженні досягнень соціально-культурного розвитку. «Одна з проблем політики — досягти розгляду старіючого населення, як важливого природного ресурсу, а не як соціального вантажу, і використовувати можливості застосування запасу цього людського капіталу, який збільшується» [1].

Залишковий трудовий потенціал населення пенсійного віку в Україні використовується вкрай неефективно (принаймні, поза межами сімейного господарства). Тому першочергового значення набуває завдання створення передумов для більш ефективної, з економічної та соціальної точок зору, участі старшого покоління у виробництві та у суспільному житті.

Теоретично некоректними бувають висновки зі статистичного аналізу «навантаження» працездатних непрацездатними. Зокрема, поширена думка, що економічно неактивне населення похилого віку живе за рахунок активного. Насправді особи пенсійного віку в нормальних соціально-економічних умовах є такою суспільно-економічною групою, яку не можна кваліфікувати в економічно розвиненій країні як утриманців, які «навантажують» працездатне населення, хоча термін «демографічне навантаження», «навантаження особами старше працездатного віку» в україномовній спеціальній літературі (і не лише в ній — наприклад, англ. — dependency ratio) міцно ввійшов у науковий обіг. Пенсіонерів, розміри пенсії яких залежать від їх попереднього особистого внеску в накопичення суспільного багатства, слід було б розглядати як споживачів-«рантьє» того капіталу, який створюється капіталізацією багатства, отриманого внаслідок накопичення надлишків створеного пенсіонерами в період трудової активності над тим, що вони витратили за той час на власні поточні потреби [2]. Саме за рахунок того, що кожне покоління залишає після себе більше, ніж воно спожило, відбувається прогрес у суспільстві.

Посилення в економічно розвинених країнах «соціальної орієнтації» економіки штовхає до ревізії панівних негативних, переважно економічних оцінок старіння населення. У зв’язку з цим постає проблема не лише включення в предмет демографічного дослідження таких властивостей старіння населення, які раніше не вивчались, а й започаткування осмислення тієї якості старіння населення, яка може за нових історичних умов вважатися бажаною, тобто такою, досягнення якої стане одним із важливих, а може навіть найважливішим завданням демографічної політики в не надто віддаленому майбутньому. Варто згадати й таке: розуміння життя людської особистості як вищого блага, старіння населення в результаті збільшення середньої тривалості активного життя людей можна кваліфікувати як найпривабливішу мету історичного розвитку.

Вже вельми тривалий час популярна концепція «благополучного (успішного) старіння», тобто такого старіння, яке не затьмарює життя і не перетворює осіб похилого віку на тягар для суспільства. Благополучне старіння населення у рамках цієї концепції складається з трьох основних компонент: запобігання захворюванням (тобто особливого значення набуває профілактика), збереження ментально-психічного і фізичного здоров’я, залучення до активного життя (рис. 1.) [3]

image
Рис. 1. Основні складові благополучного старіння населення

Ці складові взаємопов’язані, але найкраще регулюванню піддається забезпечення «ефективної активності» людей похилого віку, зокрема, трудової. Необхідна система постійних заходів, спрямованих на ефективну інтеграцію людей похилого віку в суспільство і на створення умов для благополучного старіння взагалі. Вирішення проблеми ефективної (корисної для культурно-гуманістичного розвитку суспільства) активності літніх людей полегшується через те, що сьогодні формуються об’єктивні передумови для посилення «природних» елементів в наявному розподілі праці для пристосування ї ї умов до ментально-психічних та фізичних особливостей різних статево-вікових груп населення. Що дає змогу довше не залишати літніх і старих людей поза межами активної діяльності, створити гнучкі форми їх посильної участі в економічній діяльності (зміна професій у поважному віці, відшкодування зниження рівня заробітної платні у зв’язку зі зменшенням трудової активності за рахунок часткової виплати пенсії, різні терміни виходу на пенсію в різних професіях [4] і т. ін.).

Раціональне використання «залишкового» трудового потенціалу старшого покоління разом із зусиллями, які належить прикласти для цього в позасімейному виробництві, може стати ефективною складовою сімейної політики. Рух у напрямі використання парадигми «успішного старіння» на рівні системи сімейних господарств має базуватися на визначенні ролі осіб старшого віку в так званих домо- і демогосподарствах (при трактуванні сфери внутрішньосімейної трудової діяльності членів сімейного утворення як їх єдності). В основі такого поділу лежить уявлення про демовідтворення в сімейній формі як єдність деморепродукції та демогенерування [5]. Сімейне домогосподарство — внутрішньосімейне виробництво засобів до життя; сімейне демогосподарство — внутрішньосімейне господарство, продуктом якого є сам індивід у його конкретно-історичній якості.

Зусилля людей похилого віку найефективніше можуть бути використані в демогосподарстві (самообслуговування, догляд за дітьми, їх виховання тощо). Як свідчать дані про розподіл обов’язків членів сім’ї щодо виховання дітей та догляду за ними, можливості участі осіб «третього покоління» в демогосподарстві в Україні використовуються недостатньо [6]. При цьому наявна тенденція до скорочення участі літніх людей — бабусь та дідусів — у вихованні дітей у сім’ї і цілковита заміна цієї участі працею за межами домогосподарства навряд чи доцільна в широкому соціальному контексті. Більше того, доцільна поступова переорієнтація з віком старших членів сімейного господарства з економічної діяльності за межами сім’ї та участі у веденні домогосподарства до використання їх знань і досвіду в основному в демогосподарстві на основі втілення в життя різних форм взаємодії людей «третього віку» з дітьми. Така переорієнтація більше відповідає психофізичному стану осіб похилого віку і створила б сприятливіші умови для повноцінної трудової активності інших членів сім’ї у домогосподарстві або за його межами, а також для використання досвіду старшого покоління у вихованні (особливо аксиологічно-моральному) дітей. Це може суттєво вплинути як на якість виховання дітей, так і на результативність використання трудового потенціалу не лише старшого покоління, а й членів сім’ї усіх вікових категорій, які працюють.

Посилюється також необхідність вирішення проблеми налагодження більш гармонійних міжпоколінних зв’язків. Економічною передумовою розробки цієї проблеми є дослідження (в історичному контексті) внесків різних поколінь у виробництво в співвідношенні зі споживанням.

На часі розробка національної програми, спрямованої на реалізацію концепції успішного старіння і зменшення його негативних наслідків. Основним засобом демополітичного вирішення відповідних проблем є демографізація усіх напрямів соціально-економічної політики, тобто посилення їх демографічної спря мованості та підвищення демографічної результативності. В цьому контексті надзвичайно актуальною для України лишається проблема розвитку раціонального ставлення людей до власного здоров’я, формування поведінки, що відповідає ідеалам раціонально побудованого і тривалого індивідуального життя, виховання «волі до здоров’я» [7]. .

Зростає актуальність міждисциплінарних досліджень тривалості повноцінної трудової активності в різних видах діяльності (професійна працездатність, пов’язана з віком і стажем), стану здоров’я і середньої тривалості життя представників різних занять та професій.

Використана література.
1. Preparation for an Aging World.The Case for Cross-national Research.– Раnel on a Research Agenda and New Data for an Aging World, Committee on National Statistics, Division on Behavioral and Social Sciences and Education. — Washington D.С.: National Academy Press, 2001. — Р. 17–18.
2. Мс Сarthy Kevin F. World Population Shifts. BoomorDoom? — Santa Monica, Ca: RAND, Population Matters Project, 2001. — P. 17–20
3. Rowe, J.D. & Kahn, R.L. Successful ageing. // The Gerontologist. — Т. 37, (4) — 1997. — С. 38–39.
4. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-17, від 8.07.2011 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3668-17.
5. Стешенко В. Сімейна складова демографічної політики в теоретико-методичному контексті //
6. Сім’я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку. — К.: Основа-Принт, 2009. — С. 148–186.
7. Томилин С.А. Демография и социальная гигиена. — М.: Статистика, 1973.– С. 29.

Немає коментарів:

Дописати коментар