В європейських країнах підходи до розуміння сімейної політики суттєво відрізнялись протягом тривалого періоду її розвитку. Це виявлялось у тому, що в тих чи інших країнах акцентувалась увага на різних способах впливу держави на сім’ю та сімейне життя, а також у різному ступені реалізації цього впливу.
Ще перед Другою Світовою війною основним акцентом сімейної політики франкомовних країн Європи (Франції та Бельгії) була фінансова підтримка сімей. Німецькомовні країни (Німеччина, Австрія, а також Швейцарія) основну увагу приділяли політиці материнських відпусток. Скандинавські держави традиційно акцентували увагу на правах жінки, гендерній рівності, а, отже, на важелях, що дозволяли жінкам поєднувати сімейне життя з професійним. Англомовні – Велика Британія та США надавали підтримку виключно сім’ям, які того потребують. Звісно, протягом післявоєнних десятиліть фундаментальні відмінності у підходах до сімейної політики стали доволі розмитими, але певні риси таких розбіжностей відчуваються й дотепер. Як наслідок різниці у розумінні підходів сформувались окремі характерні типи сімейної політики.
З метою більш чіткої концептуалізації сімейну політику розподіляють на явну та неявну. Метою явної політики є вплив на сім’ю з ціллю досягнення певних визначених результатів, в той час як цілі неявної сімейної політики залишаються невизначеними. До неї відносять ті елементи політики держави, які безпосередньо на сім’ю не спрямовані, але при цьому чинять на неї значний вплив. Суттєво актуальнішим даний розподіл був у 1970-хх роках, коли одні країни реалізовували системи заходів, спрямовані на сім’ю та дітей (Франція, Швеція), інші ж не здійснювали прямого впливу на сім’ю (Іспанія). Наразі ж абсолютна більшість країн Європи, в тій чи іншій мірі, застосовує явну сімейну політику.
Існує доволі багато підходів до класифікації країн за типами сімейної політики, і відправними точками тут можуть слугувати найрізноманітніші параметри. Виділяють окремі типи сімейної політики, які визначаються відповідно до співвідношення ряду характеристик політики в окремих країнах, й у результаті здійснюється розподіл сукупності країн на декілька груп. Близьким за значенням до поняття „типу сімейної політики” є поняття „модель сімейної політики”. Деяка відмінність є в тому, що термін „модель” частіше застосовується для характеристики сімейної політики однієї окремо взятої країни та визначення її основного спрямування. Згідно з класичною класифікацією типів сімейної політики в розвинутих країнах виділяються такі чотири типи: соціал-демократичний, консервативний, південно-європейський та ліберальний. Вперше така класифікація була запропонована Г. Еспін-Андерсеном на початку 1990-х років, а згодом розширена в працях інших відомих науковців. Класифікація базована на характеристиці взаємовідносин у системі держава – сім’я – ринок та забезпеченні соціальних прав різних категорій населення. Встановлюється рівень залежності працюючого від ринкової кон’юнктури та ступінь зменшення цієї залежності в результаті соціальної політики (мається на увазі можливість виходу з ринку праці без ризику залишитись без засобів до існування).
Соціально-демократичний тип. Характеризується вагомою державною підтримкою сімей з дітьми у цілому, працюючих батьків, а також високим рівнем емансипації та гендерної рівності. Матеріальна підтримка через грошові виплати здійснюється на середньому рівні у вигляді універсальних допомог, проте розвинуті інші форми матеріального сприяння батькам з дітьми, внаслідок чого рівень бідності сімей з дітьми є низьким. Підтримка працюючих батьків здійснюється через систему тривалих материнських/батьківських відпусток та відпусток по догляду за дитиною, а також через розвинуту систему соціальних послуг по догляду за дитиною. Цей тип характерний для скандинавських країн – Швеції, Норвегії, Фінляндії та Данії.
Консервативний тип. Притаманними йому рисами є середній, порівняно з іншими типами, рівень державної підтримки сімей з дітьми та залежність ступеня підтримки від зайнятості батьків. Переважають більш традиційні погляди на місце жінки у суспільстві. Матеріальна підтримка та підтримка працюючих батьків здійснюється на середньому рівні – у деяких країнах присутні тривалі відпустки для батьків та по догляду за дітьми, хоча недостатньо розвинута сфера закладів по догляду за дітьми. Цей тип притаманний таким країнам Західної Європи як Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Ірландія, Люксембург.
Південно-європейський тип. Притаманний країнам з відносно високим ступенем розшарування населення за доходами і характеризується поєднанням універсальних та персональних соціальних послуг і виплат. Спостерігається відносно високий рівень бідності сімей з дітьми, що частково є наслідком низького рівня матеріальної підтримки батьків з дітьми. Недостатньо уваги приділяється і забезпеченню можливості поєднувати народження дітей з трудовою діяльністю. Як видно з назви, цей тип характерний для країн півдня Європи (Греції, Італії, Іспанії, Португалії).
Ліберальний тип. Рівень державної підтримки сімей з дітьми низький і підтримка в основному надається у випадку крайньої необхідності. Вагому роль відіграють приватні та ринкові схеми соціального забезпечення, – особливо це стосується дошкільних закладів. Матеріальна підтримка батьків з дітьми доволі незначна, проте, у випадку крайньої потреби, може бути досить суттєвою. За аналогічним принципом здійснюється підтримка працюючих батьків. Серед європейських країн цей тип характерний для Великобританії та Швейцарії. З інших розвинутих країн світу саме до цього тип відносять Австралію, Канаду, Нову Зеландію та США.
Наведена класифікація була першою фундаментальною спробою групування країн за типами сімейної політики, й вона багато у чому сформувала напрями для подальшого аналізу розвитку сімейної політики розвинутих країн. Найбільшим недоліком її вважають те, що аналіз здійснювався в межах дослідження соціальної політики у цілому, й в процесі використовувалась значна кількість показників, які мають досить спірне та опосередковане відношення до сімейної політики, такі як пенсійне забезпечення, допомоги при безробітті та втраті працездатності та ін. Деякі протиріччя помітні неозброєним оком: якщо схожість основних принципів сімейної політики скандинавських країн не піддається сумнівам, то поєднання в одній групі Франції та Німеччини сумнівне, – країни дуже відмінні за принципами побудови сімейної політики (як і соціальної у цілому) та перебігом процесів народжуваності. Також зауважу, що ця класифікація була здійснена в 1990 році на матеріалах 1980-х років, а протягом 1990-х рр. відбулось багато кардинальних політичних та економічних трансформацій серед країн Європи та світу. Насамперед мова йде про останні розширення Європейського Союзу. В європейський соціально-економічний простір активно інтегрувались 12 країн, яким притаманні власні особливості розвитку соціальних систем.
Наступними роками багатьма науковцями здійснювались дослідження з метою класифікації країн за типами сімейної політики на основі тих чи інших підходів. В дослідженнях таких учених як Ф. Кауфман, М. Дейлі та Дж. Льюіс визначено, що сімейна політика скандинавських країн, Німеччини, Франції та Великої Британії належать до різних типів. На основі аналізу соціальної політики країн ОЕСР відомий канадський науковець А. Готьє виділяє кілька моделей сімейної політики, що характерні для Європи 1990-х років, а саме: пронаталістську та егалітарну модель, традиціоналістську модель та модель, орієнтовану на самозабезпечення сімей або «приватизацію» сімейних функцій. При аналізі використовувались показники, що характеризують сімейну політику у вузькому розумінні цього слова, а саме: показники матеріальної допомоги сім’ям з дітьми та підтримки працюючих батьків. Хоча класифікація здійснена на базі матеріалів за 1990-і рр., але особливості цих моделей значною мірою актуальні й наразі.
Пронаталістська модель. Основним спрямуванням цієї моделі є подолання низької народжуваності. Тому акцент здійснюється на заохоченні дітородної активності та створенні можливостей поєднання економічної діяльності із народженням та вихованням дітей. Підтримка сім’ї розглядається як сфера відповідальності держави, що виявляється у високому рівні розвитку сфери соціальних послуг по догляду за дітьми та високому рівні матеріального забезпечення матері під час декретної відпустки. Велику роль відіграють грошові виплати, особливо при народженні третьої дитини. Створюються всі умови для того, щоб зайнятість матері не була перешкодою для народження дитини. Яскравим прикладом впровадження даної моделі є Франція. Характерна вона і для Бельгії та Люксембурга.
Традиціоналістська модель. Основним завданням політики у даному випадку є збереження та підтримка сім’ї та сімейних цінностей у традиційному розумінні цих понять. Держава бере на себе деяку відповідальність за матеріальну підтримку сімей, але все–таки вважається, що сім’я має сама себе забезпечувати. Вагому роль у матеріальній та нематеріальній підтримці сімей відіграють також різного роду приватні некомерційні організації. У цілому ж для моделі характерний порівняно низький середній рівень фінансової підтримки сімей з дітьми. Деякою мірою заохочується традиційна модель сім’ї з „чоловіком-годувальником”, і все ще існують перешкоди для жіночої зайнятості, наприклад, через систему оподаткування. Низький рівень розвитку сфери соціальних послуг по догляду за дитиною не дає можливості матерям достатньою мірою поєднувати зайнятість з сімейним життям. Дана модель сімейної політики, за трактуванням Готьє, характерна для Німеччини, Австрії, Швейцарії, Іспанії, Португалії, Греції, Італії та Японії.
Егалітарна модель. Основною ціллю цієї моделі є забезпечення гендерної рівності. Держава повною мірою бере на себе створення середовища, яке б дало змогу поєднувати оплачувану роботу жінки й сімейне життя, для цього заохочується розширення ролі батька у вихованні дітей і догляді за ними. На противагу традиціоналістській моделі, тут жінки та чоловіки рівною мірою розглядаються як годувальники сім’ї. Державна підтримка сфери догляду за дитиною та працюючих батьків здійснюється на високому рівні. Основою даної моделі є законодавство щодо пов’язаних з вихованням дитини відпусток. Доволі ліберальним є шлюбне законодавство. Яскравим прикладом реалізації подібної моделі є Швеція (а також інші скандинавські країни: Норвегія, Данія, Фінляндія), сюди ж автор відносить Нідерланди.
Модель, орієнтована на самозабезпечення сімей або «приватизацію» сімейних функцій. У цій моделі у сфері відповідальності уряду опиняються тільки малозабезпечені сім’ї. Вважаться, що сім’я є самодостатньою, а регулювання її матеріального добробуту здійснюється ринком і, виходячи з цього, фінансова підтримка сімей, а також функціонування сфери соціальних послуг здійснюється у цілому на невисокому рівні. Участь жінки на ринку праці не обмежується, але підтримка при народженні дитини дуже незначна, тобто також певною мірою сповідується традиційна модель з „чоловіком-годувальником”. У цілому підтримка працюючих батьків розглядається радше як сфера відповідальності недержавних організацій, аніж уряду. Прикладом моделі є Велика Британія (а також Ірландія, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія).
Дана класифікація набагато об’єктивніше характеризує схожі та відмінні риси у сімейній політиці країн Європи. Недоліком слід вважати те, що хоча класифікація була здійснена уже в другій половині 1990-х, в ній не враховано інтеграцію до європейського економічного простору постсоціалістичних країн Східної Європи. Автор пояснює це відсутністю необхідної для аналізу об’єктивної інформації по цих країнах. Також країни Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція та Португалія) не виділені в окрему групу, незважаючи на самобутній розвиток власних соціальних систем у післявоєнний період і це зауважується як недолік Г. Еверхартом та
А. Прскавець. Ці учені у своєму аналізі сімейної політики країн Європи використовують класифікацію країн за географічним принципом (при цьому в більшості дотримуючись типології А. Готьє). Виділяють наступні групи країн: країни Північної Європи (Швеція, Фінляндія та Норвегія), Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція, Португалія), країни Західної Європи (Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди), країни Центральної Європи (Австрія, Німеччина, Швейцарія), інші країни Європи (Ірландія, Велика Британія, Данія), неєвропейські країни (Австралія, Канада, США, Нова Зеландія, Японія).
Дана класифікація багато у чому може вважатись оптимальною для аналізу народжуваності та сімейної політики, оскільки буде враховано глибокий історичний контекст, що є важливим при аналізі комплексного впливу середовища на народжуваність. Саме тому ми використаємо її для аналізу. Регіональний поділ країн Європи буде дещо відрізнятись від прийнятої класифікації ООН, тому що деякі аспекти не дозволяють прийняти її в існуючому стані, а саме: віднесення Великої Британії та Ірландії до країн Північної Європи, оскільки ці країни з Західною Європою поєднують набагато стійкіші культурні та історичні зв’язки; віднесення країн Прибалтики до Північної Європи, оскільки вони тривалий час перебували у складі Російської Імперії та СРСР, що викликало набагато більшу спільність соціального, економічного та демографічного розвитку з регіоном Східної Європи; віднесення деяких країн Балканського півострова до регіону Південної Європи зі схожих причин.
Серед інших Л. Хантрес та М. Летаблієр запропонували типологію, що базується на взаємовідносинах сім’я-ринок. У першій групі державна політика спрямована на широкі можливості поєднання зайнятості та сімейного життя – до цієї групі відносяться скандинавські країни, Франція та Бельгія. У другій групі діяльність уряду спрямована на підтримку часткового чи тимчасового виходу з ринку праці одного з батьків (з метою догляду за дитиною). Сюди відносяться Австрія, Німеччина, Люксембург та Нідерланди. Третя група (а саме Ірландія та Велика Британія) розглядають надання відпусток з метою догляду за дитиною як втручання у сімейне життя, а тому не існує концепції підтримки працюючих батьків. Дана класифікація була зроблена у 1996 році, й можна сказати, що наразі ситуація дещо змінилась – уже не можна говорити про відокремленість політики держави та сімейного життя у Великій Британії, оскільки останніми роками там було суттєво розширено можливості працюючих батьків (збільшення тривалості оплачуваної відпустки та підтримка сфери догляду за дітьми). Проте, загальна філософія, спрямована на те, що сім’я є самозабезпечуваною одиницею, збереглася.
Використані джерела:
2. Koppen K. Second births in western Germany and France / K. Koppen // Demographic research. ― 2006. ― № 14. ― P. 295-330.
3. Kaufmann F-X. Family Life and Family Policies in Europe / F-X. Kaufmann. ― Oxford.: Clarendon Press, 2002. ― 560 p.
4. Daly M. The concept of social care and the analysis of contemporary welfare states / M. Daly, J. Lewis, // British Journal of Sociology. ― 2000. ― № 51. ― Р. 281-98.
5. Gauthier A. Family Policies in Industrialized Countries: Is There Convergence? / A. Gauthier // Population. ― 2002. ― №7(3). ― Р.447-474.
6. Composition of macro geographical (continental) regions, geographical sub-regions, and selected economic and other groupings [Електронний ресурс] / United Nations Statistics Division. ― Режим доступу: http://unstats.un.org/unsd/methods/m49/m49regin.htm
7. Hantrais L. Families and Family Policies in Europe / L. Hantrais, M-T. Letablier // Familles, travail et politiques familiales en Europe. ― New York: Longman, 1996. ― P. 190-208.
Немає коментарів:
Дописати коментар