вівторок, 22 травня 2012 р.

Довготривала динаміка народжуваності у Європі

Народжуваність в країнах Європи протягом більш ніж двох останніх століть зазнала значних змін, основною характеристикою яких був перехід від режиму високої до режиму низької народжуваності.

Розпочавшись з Франції, цей процес з часом захопив абсолютно всі країни Європи, інші розвинені території світу, включаючи Україну, а згодом й країни так званого „третього світу”. Найпершою ознакою зниження народжуваності, яку можна було спостерігати протягом ХІХ-ХХ ст., стало зменшення кількості дітей у сім’ях – тобто відбувалось значне скорочення потреби населення в дітях та відчутне зменшення частки багатодітних сімей. Важко визначити часові межі змін у потребі в дітях, але, виходячи із загальних показників народжуваності у перші десятиріччя ХХ ст. в Європі, є підстави стверджувати, що ця потреба знизилась до мінімальної межі багатодітності, яка приймалась на рівні п’яти дітей. До середини ж століття переважаючими стали середньодітні та малодітні сім’ї. Кардинально змінилось саме ставлення до сім’ї й розуміння явищ багатодітності й малодітності, – межа багатодітності знизилась (принаймні на рівні соціально-демографічної політики) до трьох-чотирьох дітей, і в сучасному суспільстві більш багатодітні сім’ї розглядаються швидше як ексклюзивне явище, ніж як загальноприйнята норма. Якщо в сім’ї п’ятеро й більше дітей, то дуже часто мова йде про певні соціальні групи зі специфічними дітородними установками, релігійними переконаннями та уявленнями про сім'ю. Протягом останніх кількох десятків років спостерігається перехід до наднизької народжуваності – нижче природного рівня заміщення поколінь.  

Одним з найпростіших показників, що ілюструють перебіг процесу народжуваності, є загальний коефіцієнт народжуваності. Якщо розглянути динаміку даного показника в деяких показових країнах Європи за останні 200 років, то, окрім загального зниження народжуваності, помітно, що дітородна активність населення реагує на всі соціальні потрясіння, які мали місце в історії (рис. 1.).
clip_image002
Рис. 1. Загальний коефіцієнт народжуваності в деяких країнах Європи 1800-2007 рр.

На графіку загального коефіцієнта народжуваності Франції чітко відображаються такі історичні моменти, як найбільш активна фаза наполеонівських війн (1812-1815 рр.), революція 1848 року, франко-пруська війна 1870-1871 рр. Помітні значні спади народжуваності в період Першої та Другої світових війн, а також наступний компенсаційний підйом до попереднього рівня. Спад народжуваності під час світових війн спостерігався у всіх наведених країнах, за винятком нейтральної в обох випадках Швеції.

Зате у випадку Швеції у ХІХ ст. добре помітний період кінця 1860-х років, коли три поспіль роки несприятливого для сільського господарства клімату викликали кризу аграрної економіки й голод, який вдалось зупинити тільки шляхом масової еміграції. Після чого керівництво країни взяло курс на радикальні економічні реформи та прискорену індустріалізацію країни. Результатом стало економічне зростання, підвищення рівня життя населення. Протягом кількох наступних десятиліть відбувались значні структурні зміни в економіці й відповідна еволюція суспільства в умовах уже індустріальної, а не аграрної країни. Паралельно з суспільними трансформаціями розпочалось незворотне зниження народжуваності. 

На кривій народжуваності Іспанії відображається громадянська війна 1936-1939 рр. На графіку загального коефіцієнта народжуваності України помітний значний негативний вплив на народжуваність голодомору 1932-1933 рр., Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Також відображається те, що швидке реформування суспільства в перші десятиліття радянської влади (складовими якого були такі знакові в нашій історії явища, як індустріалізація, колективізація, розкуркулення, масові репресії) сприяло набагато швидшому переходу до низької народжуваності, ніж це мало місце в європейських країнах.

Те, що зниження народжуваності вперше мало місце у Франції, можна пояснити особливостями розвитку країни. У ХІХ ст. Франція була передовою країною в сфері суспільного розвитку, і саме еволюція суспільства в цілому (та місця і ролі жінки у ньому зокрема) стала найбільш вагомою причиною перманентного зниження народжуваності. У Швеції, Великій Британії та Іспанії цей процес розпочався на декілька десятиліть пізніше. У Швеції у другій половині ХІХ ст. спостерігались подібні до французьких темпи зниження народжуваності (при вищих абсолютних показниках її рівня), в той час як у Великій Британії спадання було дещо швидшим (ймовірно мала місце більш прискорена модернізація суспільства). Зниження народжуваності в Іспанії розпочалось ще пізніше, ніж в інших європейських країнах, як і суспільна еволюція в цілому (у ХІХ ст. Іспанія вважалась однією з найбільш консервативних держав Європи). Проте з кінця 1930-х років рівень народжуваності стабілізувався й протягом 1960-1970-х рр. залишався одним з найвищих у Європі. 

Суспільні та економічні катаклізми 1930-1940х рр. ХХ ст. також сприяли встановленню в цей період досить низької народжуваності в наведених європейських країнах, але невдовзі після завершення Другої світової війни розпочався так званий „бебі-бум” – своєрідне та безпрецедентне явище в історії європейської народжуваності, що полягало в суттєвому зростанні народжуваності як в реальних, так і в умовних поколіннях у 1950-1960 рр. Причини „бебі-буму” до сих пір дискусійні, але швидше за все мало місце унікальне в історії поєднання різноманітних чинників, що в тій чи іншій мірі впливають на народжуваність, – компенсаційний післявоєнний підйом народжуваності, значне покращення матеріального становища одночасно зі збереженням традиційних сімейних цінностей та багато інших. У цілому період з 1914 по 1945 роки насичений глобальними катаклізмами для більшості розвинених країн світу (дві світових війни, глобальна економічна криза, встановлення жорстких диктатур в окремих країнах, громадянські та локальні війни, винищення та переслідування окремих етнічних та інших груп населення та ін.), а тому „бебі-бум” також можна розглядати в контексті посткризового підйому, кризовий період перед яким тривав три десятки років.

Далеко не в усіх країнах „бебі-бум” чітко помітний. Патріархальна Іспанія пізніше за інших вступила в період зниження народжуваності, й у першій третині ХХ ст. рівень народжуваності знаходився на суттєво вищому рівні, ніж у інших наведених країнах. Далі процес зниження народжуваності відбувався різкими темпами, й кожен наступний різкий спад був приурочений до революційних трансформацій суспільства. В 1930-х роках мали місце повалення монархії, громадянська війна та встановлення диктатури Франко (Іспанська революція 1931 – 1939 рр.). Це був період різкої модернізації суспільства, яка супроводжувалась значними змінами світогляду населення й відповідною зміною особистих цінностей. Але цей процес не мав логічного завершення, оскільки режим генерала Франко був досить консервативним, й до середини 1970-х рр. Іспанія була однією з найбільш відсталих в плані суспільного розвитку країн Європи, що сприяло замороженню рівня народжуваності на рівні, що був досить високим як для країн Західної Європи. Смерть Франко, розрив з тоталітаризмом, перехід до демократичного режиму, значна лібералізація життя в країні та початок значних реформ у економіці сприяли черговій трансформації суспільних засад та цінностей. Результатом стало різке падіння народжуваності з середини 1970-х рр.

Довготривале стрімке падіння народжуваності у періоди економічних потрясінь і соціально-політичних трансформацій не є ексклюзивним феноменом, привертає увагу майже повна синхронність динаміки рівня народжуваності в Іспанії з другої половини 1970-х років і до кінця 1980-х та у нашій країні з початку 1990-х років минулого до початку поточного сторіччя. Так, в Іспанії у 1970-х роках також мало місце поєднання кризових явищ в економіці та соціальних потрясінь. Світова економічна криза (1973 р.) та її наслідки боляче вдарили по Іспанії: рівень безробіття зріс з 3 % у 1975 р. до 11% у 1980 р. та до 21 % у 1985 р. (безробіття серед жінок зростало швидшими темпами й у 1985 р. становило 26%), темп інфляції у 1977 р. становив 24%, протягом цілого десятиріччя (1975−1985 рр.) спостерігалася стагнація у сфері інвестицій. Ще більш відчутними були соціальні потрясіння в останні роки диктатури Франко та у постфранкістський період: відбулася різка зміна цінностей, пов’язана з переходом від авторитарної диктатури до демократичного устрою, активізувалися громадсько-політичні рухи, відбувалося формування громадянського суспільства, поширились споживацькі орієнтації. Зміни у менталітеті населення Іспанії у цей період оцінюються дослідниками як найбільш відчутні за всю історію. Відтворена картина із економічного та соціально-політичного життя Іспанії постфранкістського періоду у певних рисах напрочуд нагадує ситуацію, що склалася у транзитивному соціумі України після здобуття нею незалежності. Отже, можна провести певну історичну паралель між Іспанією та Україною, зниження народжуваності якої у ХХ ст. теж має два періоди найбільш помітного спаду, приурочених до суспільних катаклізмів. Перший період мав місце у 1930-1940 рр., як наслідок глобальних катаклізмів, таких як колективізація, індустріалізація, зміна світогляду населення у цілому. Після цього відбулась певна консервація суспільства, яке протягом 1960-1980 рр. практично не змінювалось. Новий еволюційний виток відбувся в кінці 1980-х рр. з перебудовою, розпадом Радянського Союзу, лібералізацією, економічними трансформаціями та іншими переломними речами. Наслідком стало падіння народжуваності протягом 1990-х рр. 

Детальніше охарактеризуємо зміну народжуваності у другій половині ХХ ст. через динаміку сумарного показника народжуваності в цей період (рис. 2). Помітно, що динаміка сумарного показника народжуваності за країнами Європи багато в чому схожа, проте подібні зміни відбуваються в різний час у різних країнах. На сучасному етапі в усіх країнах Європи (за виключенням Ісландії й Туреччини, останню з яких з великою часткою умовності можна назвати європейською країною) сумарний показник знаходиться нижче так званого рівня заміщення (що приймається на рівні 2,1 дитини). Проте й цей низький рівень народжуваності є досить різним поміж країнами. Чітко помітно дві групи країн – з відносно високим (в межах 1,6-2,1 дитини) та відносно низьким рівнем народжуваності (1,3-1,5 дитини). До першої групи відносяться усі країни Північної Європи та більшість країн Західної Європи (за винятком Німеччини, Австрії, та Швейцарії). До другої групи – усі країни Східної та Південної Європи (тут теж є винятки – у 2008 році сумарний показник народжуваності склав 1,66 у Естонії).

Найвищі значення сумарного показника народжуваності станом на 2008 р. спостерігались у Франції (2,0 дитини), англомовних країнах Європи – Ірландії (2,1 дитини) та Великій Британії (1,94 дитини), а також країнах Північної Європи (2,14 дитини у Ісландії, 1,96 – у Норвегії, 1,91 – у Швеції, 1,85 – у Фінляндії та 1,89 – у Данії). Відносно високий рівень народжуваності у Нідерландах – 1,78 та у франкомовних країнах Європи: 1,82 – у Бельгії та 1,61 – у Люксембурзі. Німецькомовні країни Західної Європи мають суттєво нижчі значення сумарного показника народжуваності: Швейцарія – 1,48, Австрія – 1,41 та Німеччина – 1,38. Також низький рівень сумарного показника народжуваності в країнах Південної Європи – 1,46 дитини в Іспанії, 1,41 – в Італії, 1,51 – в Греції та 1,37 – в Португалії. Приблизно на цьому ж рівні знаходиться більшість країн Східної Європи.

Якщо проаналізувати динаміку сумарного показника народжуваності в країнах Європи протягом другої половини ХХ ст. та наступних років, то для більшості країн можна виділити три періоди – вже згадуваний післявоєнний «бебі-бум», або ж період традиційно високої народжуваності в країнах Південної та Східної Європи, період стрімкого спаду народжуваності та період відносно стабільної народжуваності нижче рівня заміщення.
clip_image004 
Північна Європа
clip_image006
Західна Європа
clip_image008
Південна Європа
clip_image010
Східна Європа

Рис. 2.. Зміна сумарного показника народжуваності в країнах Європи 1950-2008 рр., дитини

Спад рівня народжуваності розпочався в першу чергу в країнах Північної та Західної Європи, й став логічним завершенням більш ніж столітнього процесу демографічного переходу, в контексті якого «бебі-бум» виглядає досить нетривалим сплеском. Подібний процес в країнах Південної Європи розпочався дещо пізніше – з середини 1970-х рр., при цьому значення сумарного показника народжуваності впали до безпрецедентно низького рівня. В Іспанії, Португалії та Греції початок різкого зниження народжуваності проходив в контексті значних соціальних та економічних потрясінь. В Східній Європі різкий спад народжуваності теж проходив одночасно зі значними суспільними та економічними перетвореннями, які мали місце з кінця 1980-х рр. Примітно, що в тих регіонах, де спад народжуваності відбувався у контексті революційних суспільних зрушень (Південна та Східна Європа), спостерігалось зниження сумарного показника народжуваності до найбільш низьких значень, в той час як у регіонах з поступовим переходом від високої до низької народжуваності „дно” падіння було помітно вищим.

Ще однією тенденцією є повсюдне незначне зростання сумарного показника народжуваності в країнах Європи протягом останнього десятиліття. Це стосується як країн з низькою, так і країн з відносно високою народжуваністю, що свідчить про єдність демографічного розвитку Європи в цілому, незважаючи на регіональні відмінності. Глобалізація та загальноєвропейська економічна та політична інтеграція швидше за все сприятимуть тому, що в подальшому тенденції розвитку народжуваності будуть більш синхронними поміж європейськими країнами, ніж це є наразі. Оскільки зростання спостерігається в усіх країнах, то пояснення йому варто шукати в чинниках, характерних для усієї сукупності країн Європи. Слід зауважити, що в більшості країн Східної Європи та деяких інших країнах Європи (Іспанія, Ірландія) помітно зростає частка осіб віком 30-34 роки в структурі жінок дітородного віку, що теж чинить вплив на значення сумарного показника народжуваності. У більшості же країн Західної Європи ця частка зменшується.

Динаміка сумарного показника народжуваності в Україні знаходиться в руслі загальноєвропейського процесу зниження народжуваності. Як і в більшості країн Східної Європи, в Україні мало відчувався «бебі-бум» в 1950-1960-хх. рр. Станом на 1960-й рік значення сумарного показника було одне з найнижчих в Європі (2,24 дитини). Відносно високі значення сумарного показника народжуваності спостерігались протягом 1970-х та 1980-х рр. Відповідно ситуації на 1980-й рік, рівень народжуваності в Україні вже був високим у порівнянні з більшістю країн Європи, оскільки залишався відносно стабільним в період повсюдного його зниження (це було характерно для усіх країн соціалістичного табору). Звичайно, зниження народжуваності в Східній Європі в цілому, як і в Україні, мало місце, але темпи його були набагато повільніші, ніж у решті країн. Швидше за все це можна пояснити особливостями суспільства соціалістичних країн, його заідеологізованістю та певним консерватизмом в період холодної війни. Ця спорідненість відчувається й дотепер, оскільки тенденції народжуваності постсоціалістичних країн надзвичайно схожі, незважаючи на дуже різний соціально-економічний розвиток протягом двох останніх десятиліть. Ще одним чинником, що вплинув на динаміку сумарного показника народжуваності в Україні у 1980-х рр., стала політика держави. У кінці 1970-х рр. значення сумарного показника опустились нижче значення 2 дитини на жінку, й у 1982 році мала місце активізація демографічної політики пронаталістського характеру. У результаті вдалось добитись деякого зростання сумарного показника народжуваності наступними роками – значення перевищували 2 аж до початку 1990-х років. Зі здобуттям незалежності й значними суспільними та економічними катаклізмами в Україні та в інших постсоціалістичних країнах Східної Європи розпочалось швидке зниження рівня народжуваності, яке тривало десятиліття й згодом змінилось значно повільнішим зростанням, яке триває й досі.

Використані джерела:

1. Валлен Ф. Швеція: шлях від відсталості до модернізації / Ф. Валлен // Національна безпека та оборона. ― 2009. ― №1 ― С. 23-26.
2. De Bustillo R M. Spain and the Neoliberal Paradigm / R. M. De Bustillo. ― Working Paper of Center for Economic Policy Analysis. ― 2002. ― 64 p.
3. O.E.C.D. Fertility Data
4. Eurostat

Немає коментарів:

Дописати коментар