середу, 23 травня 2012 р.

Сімейна політика Іспанії

Іспанія належить до країн Південної Європи, і перебіг процесів народжуваності загалом характерний для цього регіону. Традицій сімейної політики в країні практично немає, оскільки до другої половини 1970-х років в ній фактично не було потреби. Перші інструменти були впроваджені на початку 1980-х років, і протягом наступних двох десятиліть час від часу впроваджувались деякі ініціативи, загалом ступінь державної підтримки народження та виховання дітей залишався одним з найнижчих у Європі.

В останні роки діяльність держави значно активізувалась в сфері підтримки родин з дітьми. Якщо у 1990 році Іспанія витрачала на підтримку сімей з дітьми 0,3% ВВП, в 2000 – 0,6%, то після 2002 року – близько 1 %, хоча в порівнянні з іншими країнами Європи це дуже мало. Сімейна політика зазнає змін в напрямку активізації і, швидше за все, ця тенденція триватиме. Причиною цього є критично низький рівень народжуваності в країні. 

Розглянемо наступні аспекти сімейної політики Іспанії. В 1989 році материнську відпустку було збільшено до 16 тижнів. З 1995 року відпустка покривається виплатами у розмірі 100% від попередньої заробітної плати (включаючи відпустку при усиновленні). З 2006 року оплачується відпустка матерям, які працювали з частковою зайнятістю. В 1989 році батьки отримали право брати чотири тижні материнської відпустки, а з 2007 року – спеціальну відпустку для батьків тривалістю 13 днів (15 у випадку, якщо народилось декілька дітей). Ця відпустка запроваджена ще у 1980 році, але термін її становив всього 2 дні. З 2013 року термін відпустки розшириться до чотирьох тижнів.

Відпустка для батьків запроваджена в 1980 році на даний момент складає три роки, з 1989 року її дія поширюється і на випадки усиновлення дитини. Робоче місце гарантується з 1989 року протягом першого року відпустки, а з 1995 – протягом трьох років.

З 1999 року працівники отримали право на однорічну відпустку по догляду за будь-яким близьким родичем, який через старість або хворобу потребує постійної уваги і відповідно не має оплачуваної зайнятості. Після 1980 року працівники мають можливість обмежувати зайнятість на третину або половину при потребі догляду за дитиною до шести років або недієздатним родичем з відповідним зменшенням заробітної плати (в 2007 році робочий час можна зменшувати на 1/8-1/2 часу до досягнення дитині 8 років). Після 2001 року можна брати аналогічне зменшення робочого часу у випадку госпіталізації дитини.

У 2003 році впроваджено допомогу у розмірі 1200 євро на рік до досягнення дитиною трьох років. Щоправда, виплати можуть отримати тільки ті матері, що працюють на оплачуваній роботі й сплачують внески в систему соціального страхування. А у 2008 році запроваджено найвагоміший на даний час серед країн Європи грант при народженні дитини у розмірі 2500 євро. Передісторія цього гранту полягає у неочікуваній зміні уряду, на зміну націонал-демократичній партії, яка керувала країною останні кілька десятиліть й була змушена усунутись від влади після терактів в країні, несподівано для себе прийшла соціалістична партія. Тому інноваціям у сімейній політиці не передувала тривала аналітична робота, проте було розуміння, що сферу сприяння народжуваності потрібно активізувати у контексті наднизького рівня народжуваності. Тобто, простежуються деякі паралелі з Україною.

Догляд за дітьми та виховання їх у Іспанії має певні особливості. До трьох років більшість дітей виховуються в сім’ї або ж наймається нянька. Тільки 13,5 % дітей віком до трьох років перебували в 2005 році в дошкільних закладах, більшість з яких приватні. В 1990 році була проведена освітня реформа, в контексті якої діти отримали змогу відвідувати державні навчальні заклади, починаючи з трьох років. В результаті 97% дітей трирічного віку та 100% чотирирічного отримали місця в дошкільних навчально-виховних закладах, більшість з яких (65%) є державними.
Іспанія належить до країн, активізація сімейної політики в яких припала на період, коли народжуваність вже опустилась до надзвичайно низького рівня. В цьому можна знайти подібність з ситуацією в Україні. Рівень державної підтримки сімей з дітьми досить низький, але помітна тенденція до поступового розширення інструментарію та сфери впливу сімейної політики. Разом з тим помітна певна поступальність розвитку сімейної політики, що виявляється у систематичному впровадженні тих чи інших ініціатив, й існування планів щодо подальшого розвитку в найближчому майбутньому, чого не можна сказати про Україну.

Використані джерела:

1. López F. Z. Spain: Short on children and short on family policies / F. Z. López // Demographic research. ― 2008. ― № 19. ― P. 1059-1104.

Немає коментарів:

Дописати коментар