середа, 23 травня 2012 р.

Напрями удосконалення і розвитку сімейної політики в Україні

Розвиток процесів народжуваності в Україні відбувається у руслі єдиного демографічного розвитку Європи. Звичайно, існують певні відмінності в сучасних характеристиках народжуваності, проте, досить чітко видно, що унікальність в цій сфері Україні не характерна. Характер проблем, що потребують вирішення в Україні, значною мірою схожий з загальноєвропейськими. А, отже, застосування інструментів політики сприяння народжуваності, що позитивно себе зарекомендували в інших країнах Європи, дозволяє очікувати подібного незначного і позитивного впливу на народжуваність і в Україні. 

Якщо говорити про можливості удосконалення сімейної політики України із застосуванням досвіду європейських країн, то насамперед слід звернути увагу на важливу роль систематичності і послідовності при реалізації сімейної політики. Змін потребують усі існуючі аспекти сімейної політики в Україні. Важливим є зауваження, що ініціативи щодо сприяння народжуваності не матимуть успіху без стабілізації соціально-економічної ситуації у цілому, зростання рівня життя населення, вирішення багатьох інших проблем, що створюють перепони для народження та виховання на належному рівні необхідної сім’ї й суспільству кількості дітей. Житлова проблема, низький рівень доходів населення, корупція освіти, сфери охорони здоров’я та багатьох державних органів, популізм при виробленні стратегій реформ, тощо – це далеко не повний перелік обставин, які наразі негативно впливають на дітородну активність населення в Україні.

Серед потенційних факторів підвищення народжуваності в Україні слід виділити зростання оплати праці, як найкращий спосіб покращення матеріального становища батьків перед прийняттям рішення про народження дитини. Це найкращий спосіб задовольнити природнє прагнення населення розраховувати на власну спроможність у питаннях матеріального забезпеченні сім’ї. З іншого боку, є підстави вважати, що в умовах кризи ситуація зазнає певних змін, і більше відчуватиметься потреба у додаткових фінансових вливаннях задля підтримки сім’ї з боку держави. Хоча наразі фінансові ініціативи у сфері сімейної політики не зовсім відповідають уявленням населення щодо шляхів вирішення матеріальних проблем сімей з дітьми, та можна припустити, що їх розвиток (якщо такий матиме місце у сучасних умовах) даватиме певні плоди. Цілком ймовірно, що з виходом з кризи й покращенням матеріального становища населення, його орієнтації зазнаватимуть змін, то ж воно менше розраховуватиме на соціальні виплати. Окрім фінансових негараздів, актуальною була й залишається житлова проблема, яка є дуже суттєвим фактором при прийняті рішення про народження дитини. Можна стверджувати, що значній частці населення додаткові кошти часто потрібні для того, щоб покращити житлові умови. Існує потреба у сімейно-орієнтованій політиці у житловій сфері, існуванні соціального житла в умовах лібералізованих механізмів керування ринком нерухомості. а отже, зусилля держави, спрямовані на подолання житлової проблеми, сприятимуть найповнішій реалізації дітородних орієнтацій в Україні.

Серед основних завдань сімейної політики на сучасному етапі слід особливо наголосити на необхідності зміцнення у суспільній та особистій свідомості потреб в сім'ї, шлюбі, батьківстві та материнстві, на збереженні наявних орієнтацій принаймні на дводітну сім’ю та забезпеченні можливостей для гідного утримання і виховання дітей.

Конкретизуючи загальні рекомендації щодо інструментів, виділимо наступне:

Ініціативи у сфері фінансового сприяння В сучасних умовах має місце ситуація, коли після періоду помітного фінансового забезпечення в один-три роки, сім’я з дитиною опиняється фактично без сприяння з боку держави. Та виховання дитини в умовах сучасного індустріального та постіндустріального суспільства потребує значно більших затрат часу та коштів, ніж це було в умовах суспільства більш аграрного характеру. Підхід простого збільшення при народженні дитини виплат не є оптимальним виходом з даної ситуації з кількох причин. В контексті сучасних економічних умов у найближчі роки не передбачається зростання можливостей держави щодо фінансування різних видів соціального забезпечення, а, отже, збільшення витрат на сімейну політику ймовірно здійснюватиметься при зменшенні витрат в якісь іншій сфері. Непомірно значні виплати при народженні можуть на досить тривалий період припинити активність батьків на ринку праці, що не буде корисним ні батькам, ні економіці країни. А тому варто звернути увагу на зміну структури системи виплат у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

В першу чергу необхідна оптимізація фінансового сприяння сім’ям з дітьми шляхом перенесення акценту з гранту при народженні на тривале щомісячне сприяння. Тобто, якщо на рівні держави буде прийматись рішення щодо збільшення допомоги батькам з дітьми, то безсумнівно потрібно збільшувати тривалі щомісячні виплати. Наразі постійні тривалі виплати представленні допомогою по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, яку отримують батьки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Слід зауважити, що сама допомога після впровадження набагато більшого гранта при народженні, що виплачується протягом одного року при народженні першої дитини, двох – другої й трьох – третьої, практично втратила своє значення у зв’язку з мізерними обсягами й проведенням виплат в той же період життя, що й виплати по гранту. А тому початок здійснення виплат по догляду за дитиною варто змістити на момент завершення виплат гранту при народженні, таким чином верхня межа сприяння держави (хоч і незначного) сім’ям з дітьми розшириться до межі 4-6 років при дуже незначних втратах на перших роках утримання дитини в сім’ї. Найбільш оптимальна сфера спрямування ресурсів держави – це не зростання допомоги при народження до 100 000 грн. і т. д., а збільшення обсягів щомісячного сприяння та розширення вікової межі виплат. Як вже зазначалось, у більшості країн Європи ця межа на рівні 16-20 років з можливістю продовження при умовах навчання дитини у вищих учбових закладах.

Наступною умовою, яку варто враховувати при реформуванні системи матеріального сприяння сім’ям з дітьми, це – диференціація обсягу сприяння за черговістю народження дитини (це стосується наявної та теоретично можливих видів допомог по догляду за дитиною, оскільки з 2008 року грант при народженні диференційовано за черговістю). Подібна диференціація має на меті дві цілі: по-перше, вирівнювання матеріального становища сім’ї з двома й більше кількістю дітей, по-друге, сприяння найповнішій реалізації народження других й наступних за черговістю дітей. Акцентувати увагу варто на обсягах виплат, що здійснюються батькам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною другої та третьої черговості.

Ще одним, вартим уваги моментом, є перегляд існуючої системи виплат й переакцентування її з універсальної в більш індивідуально-спрямовану та прив’язану до матеріального становища родини з дітьми. Як приклад вже наводилась система виплат Франції, в якій вже відбулась еволюція від всеохоплюючої універсальної до індивідуально-орієнтованої системи виплат. Такий підхід забезпечує не стільки скорочення витрат на підтримку сім’ї з боку держави, скільки виплату більших сум більш потребуючим того батькам. Поширеною передумовою призначення виплат (часто різного обсягу) є перевірка рівня доходів батьків, що пропонується зробити й в умовах України. Проте, у зв’язку з особливостями формування доходів значної частки населення України (а саме тіньова зайнятість, нелегальна або напівлегальна робота за кордоном та ін), певна універсальна частка виплат повинна існувати. Зменшувати існуючі об’єми виплат при народженні у цілому корисним не буде, оскільки негативне сприйняття даного факту потенційними батьками сприятиме зниженню ймовірності повної реалізації їхньої потреби в дітях. Вивільнені ж кошти в масштабах економіки країни будуть досить незначними. З іншого боку, висока як для рівня розвинутих країн інфляція, перепади курсу національних валют, зниження реальної заробітної плати та купівельної спроможності населення з року в рік досить помітно зменшують реальну вагомість виплат при народженні дитини. Особливо це помітно при вираженні виплат у іноземних валютах та порівнянні зі схожими виплатами у інших країнах. У результаті сума 12 000 грн. у 2010 р. є вже не такою значною, якою видавалась в 2007 р. для більшості родин в Україні.

Окремо слід наголосити на контролі використання батьками отриманих грошей, який буде значно простіше здійснювати при постійних відносно незначних виплатах, ніж при значних нетривалих. Та й можливість нецільового використання коштів батьками при цьому буде значно нижчою.

Корисним варто вважати приклад здійснення відносно незначних одноразових виплат в період перед початком навчального року для батьків дітей шкільного віку. Це той момент, коли батьки здійснюють значні одноразові витрати, пов’язані з спорядженням дітей до школи, й певна незначна в масштабах держави виплата саме в цей час буде дуже корисною для окремо взятої родини.

В контексті відсутності можливостей зростання доходів держави доречним буде запропонувати розширення ролі податкових пільг в структурі фінансового сприяння сім’ям з дітьми. Податкова пільга є більш придатною для застосування в умовах небагатої економіки, ніж прямі грошові виплати. Надавати пільгу потрібно на ті податки або збори, що безпосередньо впливають на матеріальне становище сім’ї з дітьми, наразі в Україні таким можна вважати податок з доходу фізичних осіб та податки, що сплачують з прибутку власники невеликого приватного бізнесу (пільги великому бізнесу, звісно, можуть мати негативні наслідки для економіки при відсутності впливу на сприятливість середовища для народження дитини в країні).

Ініціативи у сфері поєднання зайнятості з народженням та вихованням дитини. Щодо реформування системи відпусток, то насамперед слід сконцентрувати увагу на гнучкості відпустки по догляду за дитиною й розширенні можливостей оформлення її відносно невеликими блоками. Тобто, три роки фактично становитимуть певний фонд вільного часу, який можна використати протягом певної кількості років (оптимальним видається – до досягнення дитиною 6-8 років). Щодо запровадження високого рівня оплачуваності відпустки по догляду або ж значної її частки, то це є малоймовірним в умовах сучасних українських економічних реалій. Тривала високооплачувана відпустка сприятиме зростанню ризику зниження активності жінок на ринку праці, як це вже мало місце в історії (в першу чергу стосується низькокваліфікованих і низькооплачуваних категорій), які фактично стають утриманцями системи соціального захисту. Як результат – значне зростання витрат держави при досить незначному впливі на репродуктивну поведінку.

Запровадження ж короткотривалих чи навіть тривалих відпусток для батька навряд чи матиме вплив на прийняття рішення про народження дитини, як і спеціальні квоти у відпустці по догляду, які може брати виключно батько. Проте кількаденні відпустки в дні, наближені до народження дитини, можуть мати позитивний психологічний ефект й сприяти вирішенню поточних справ родини при мінімальних втратах для економіки у цілому чи певних її складових зокрема. Подібні речі все більше повертають політику держави обличчям до людини, є дуже незначними, але все ж впливовими на сприятливість середовища для народження дитини, чинниками.

Проблему поєднання зайнятості й материнства (батьківства) більш доречно вирішувати розвитком сфери догляду за дітьми як на суспільному, так і на індивідуальному рівнях. Проблема нестачі місць в дитячих дошкільних закладах уже досить чітко проявляється останніми роками, особливо у сільській місцевості. Система соціальних послуг значно зруйнувалася в часи перехідного періоду й виявилась кількісно й якісно не готовою до збільшення кількості дітей, яке має місце останніми роками. Звичайно, питання розбудови сфери дошкільного виховання комплексне й виходить за межі виключно політики сприяння народжуваності, проте ця сфера чинить відчутний вплив на сприятливість соціально-економічного середовища для народження дитини. При реформуванні сфери дошкільних закладів варто звернути увагу на тривалий період роботи їх протягом доби та можливість гнучкого режиму перебування дітей задля оптимального пристосування графіку перебування дітей до графіку роботи батьків. Вирішення проблематики дошкільних закладів варто здійснювати з розширенням ролі недержавного втручання у сферу. Можлива практика певних обов’язкових зобов’язань великого бізнесу (саме великого) у розбудові сфери дошкільного виховання.

Враховуючи те, що збільшення кількості місць у дитячих садках потребує значних фінансових зусиль з боку держави, які навряд чи наразі можливі, більш оптимальним варіантом видається досвід Франції щодо запровадження допомоги для покриття витрат сім’ї у випадку використання найманого доглядальника (няньки). Оскільки метою подібної ініціативи в рамках сімейної політики є сприяння народжуваності, пропонується здійснювати виплати за даною допомогою у випадку народження двох та більше дітей. Оптимальна верхня вікова межа приймається на рівні шести років, коли дитина переходить в систему шкільного виховання. Обов’язковою умовою варто вважати перевірку рівня доходів сім’ї перед призначенням допомоги й диференціації самого обсягу допомоги в залежності від становища отримувача. Слід зауважити, що подібний інструмент буде більш ефективним при умовах загального вирівнювання рівня доходів в Україні й формування повноцінного середнього класу. Паралельно варто вжити заходів щодо розвитку самого інституту індивідуального догляду за дітьми (професійне навчання та переорієнтація, інші форми сприяння зайнятості). В якості позитивних побічних наслідків очікується зростання рівня економічної активності та зайнятості в даному сегменті ринку праці.

Серед інших засобів впливу на сприятливість соціально-економічного середовища для народження дитини слід наголосити на важливості інформаційної складової сімейної політики. В сучасному інформатизованому світі за допомогою інформаційної політики та медіа політики можливо змінювати настанови населення, в тому числі і спонукати прийняти рішення про народження дитини. Для цього необхідно поєднати інформаційний супровід (рекламно-пропагандистських заходів з метою формування позитивного іміджу сім’ї; сімейно-орієнтованої медіаполітики, поліпшення інформаційно-консультативної та психологічної допомоги батькам, тощо) з конкретними кроками щодо покращення середовища народження дитини.

Немає коментарів:

Дописати коментар