вівторок, 22 травня 2012 р.

Визначення сімейної політики (що таке сімейна політика?)

Незважаючи на досить тривалу історію різноманітних засобів впливу на репродуктивну поведінку, власне поняття «сімейна політика» з’явилось і набуло широкого використання тільки в 70-х роках ХХ ст. Пов’язане це в першу чергу з переходом до низької народжуваності більшості країн Європи. Термін сімейна політика може мати різне трактування, й багато сучасних дослідників наголошують на труднощах концептуалізації сімейної політики через те, що вона пов’язана з багатьма сферами сімейного життя.

Концептуалізація сімейної політики в сучасній науці відбувається в кількох напрямах. В першому з них сімейна політика розглядається як досить широка галузь політики держави, що охоплює різноманітні аспекти існування сім’ї, у іншому – трактується як вузька сфера соціальної політики
.  .
Ш. Камерман та А. Кан визначають сімейну політику як сукупність впливів, що здійснюються урядом по відношенню до сім’ї. До них відносять забезпечення дітей, сімейне консультування, фінансове стимулювання, податкова політика та інше. З досліджень видно, що вони також розглядають сімейну політику як усю сукупність діяльності держави по відношенню до сім’ї. Слід зауважити, що Ш. Камерман та А. Кан були першими дослідниками, які зробили спроби концептуалізації сімейної політики ще у 1970-х рр. В пізніших працях цих же науковців (1990-і роки) можна зустріти характеристику сімейної політики, як таку, що включає в себе „закони та інші регулятивні постанови, пільги, програми (іноді), як чітко спрямовані на досягнення певних цілей для сімей з дітьми чи сімей у цілому”. Тобто уже спостерігається деяке звуження сфери сімейної політики власне у творців терміну. Схожий підхід й у інших відомих вчених: С. Зіммерман вважає, що сімейна політика являє собою сукупність окремих, але взаємопов’язаних компонентів, спрямованих на вирішення проблем сім’ї.

Проблемним, особливо у вітчизняній науці, є вже концептуалізація політики сприяння народжуваності та її місце у цілісній структурі державної політики. За часів соціалізму існувало цілісне поняття демографічної політики, яка визначалась як частина соціально-економічної політики й один з основних компонентів політики народонаселення, яка у свою чергу формулювалась як напрям соціально-економічної політики, метою якого є вплив на розвиток народонаселення. На основі традиційних поглядів сформульоване більш сучасне визначення, поширене в дослідженнях вчених Російської Федерації: «Демографічна політика – цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у галузі регулювання процесів відтворення населення і є частиною соціального управління». Проте, за останні десятиліття значно змінились підходи до розуміння демографічного розвитку у цілому й еволюції дітородної активності зокрема.

В сучасних умовах політику сприяння народжуваності більш коректно розглядати в світлі не демографічної, а сімейної політики. В більшості розвинених країн світу на рівні наукових досліджень та державної влади саме сімейна політика покликана вирішити проблеми дітородної активності населення. Саме сімейна політика виступає інструментом впливу держави на репродуктивні процеси населення. Провідні вітчизняні науковці оперують поняттям сімейна політика, починаючи з кінця 80-х років. В численних сучасних дослідженнях при формулюванні «сімейна політика» мається на увазі саме політика сприяння народжуваності, хоча мають місце й більш широкі трактування, про що мова йтиме далі. У даному тексті політика сприяння народжуваності асоціюватиметься саме з «сімейною політикою», що дозволить знаходитись у руслі провідних європейських та світових досліджень. В українській науці специфічний термін для пояснення політики сприяння народжуваності відсутній. Іноді застосовуються терміни «пронаталістська політика», «політика стимулювання народжуваності», а також «демографічна політика» як вираз усієї політики спрямованої на населення, у тому числі й сприяння народжуваності. 

В даному руслі відомий російський демограф А. Вишневський наводить визначення сімейної політики як “сукупність цілеспрямованих впливів щодо існуючих в суспільстві відносин з приводу сім’ї, а також соціальні інституції, що впливають на її функціонування.” Мета сімейної політики може бути сформульована як “забезпечення найбільш сприятливих соціальних, економічних, та інших умов для вільного розвитку кожної сім’ї, виконання нею своїх основоположних функцій”. Визначення коректне й включає в себе широкий спектр економічних, соціальних, моральних, культурних та інших умов з численних сфер соціально-економічного життя країни. При такому визначенні постає проблема оцінки сімейної політики, її взаємовідносин з іншими складовими державної політики, оскільки практично неможливо провести межу, що саме відноситься до сімейної політики, а що ні.

Серед українських вчених Світлана Вакуленко визначає поняття „сімейна політика”, як цілісну систему заходів соціального, економічного, правового, організаційного характеру, спрямованих на удосконалення функціонування соціального інституту сім’ї загалом, а також на поліпшення життєдіяльності окремих сімей. Вітчизняне розуміння сімейної політики знаходиться також у руслі широкого її трактування. Подібний підхід практикується не тільки на рівні наукової роботи. На законодавчому рівні визначення сімейної політики відсутнє, проте у Концепції державної сімейної політики має місце формулювання її мети, як полягає у забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім'ї як основи суспільства. Широкий підхід до розуміння сімейної політики застосовано й у численних програмних документах стратегічного характеру, як от «Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року, Програма «Українська родина» та Програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, а також деякі інші документи, в яких сприяння дітородній активності розглядається в контексті широкого сприяння сім’ї у різних сферах її існування.

Особливістю широкого підходу можна вважати, що об’єктом впливу сімейної політики є сім’я як соціальна одиниця, без врахування її структурного складу. Якщо оцінювати подібні широкі узагальнюючі визначення сімейної політики, то вони включають у себе значну кількість компонентів, які у цілому впливають на становище сімей з дітьми, але відносити які до сфери сімейної політики немає сенсу, оскільки тоді поняття «сімейна політика» практично зрівняється з поняттям «соціально-економічна політика» в цілому. З іншого боку, не можна обмежувати сімейну політику виключно впливом на народжуваність, оскільки забезпечення достойного утримання та виховання дітей, незалежно від їх кількості, є не менш важливою ціллю.

Інший підхід до концептуалізації полягає у звуженому трактуванні сімейної політики. При цьому сімейна політика трактується як система заходів, що впливає на становище батьків з дітьми (сім’ї з дітьми та одиноких батьків). Хоча це далеко не єдиний підхід до звуження сфери сімейної політики. Так, Льюіс приходить до висновку, що сімейна політика Європейського Союзу являє собою складову частину економічної стратегії та стратегії зайнятості і визначається як сукупність засобів для поєднання оплачуваної роботи та сімейного життя. Подібний висновок не є достовірним, оскільки недоречно метою сімейної політики ставити виключно можливості поєднання зайнятості з сімейним життям. Активна сімейна політики розвивається як відповідь на проблеми демографічного розвитку, а не виключно як відповідь на потреби особистості в організації свого часу. Зв’язок сімейної політики й народжуваності є комплексним. Еволюція політики відбувається відповідно до потреб народжуваності, а її активізація – в періоди, коли народжуваність опускається нижче прийнятного для певної країни рівня. В якості прикладу можна наводити не одну країну у різний час (Франція, починаючи з кінця ХІХ ст., Швеція з 1970-х рр., Іспанія, Україна, Росія, Чехія з 2000-х рр.,).Отже, основною метою сімейної політики варто вважати саме сприяння відтворювальній функції населення.

Оптимальним видається підхід, що полягає в багаторівневому підході до трактування сімейної політики. Даний підхід характеризується одночасним визнанням широкого і вузького розуміння сімейної політики, і використовують його, до прикладу, такі відомі науковці як Г. Неєр, А. Готьє. Серед російських учених обґрунтування багаторівневого підходу до характеристики сімейної політики присутнє в дослідженні О. Кайлової.

У вузькому розумінні сімейна політика являє собою систему засобів цілеспрямованого впливу на становище сімейної пари з дитиною (дітьми) або самотніх батьків.

У широкому розумінні сімейна політика охоплює всі напрями державної політики, спрямованої на сім’ю як на інституціональну чи соціальну групу, і потенційно впливають на її становище.

У цілому розуміння сімейної політики, а також різниця у рівнях її характеристики найкраще виявляється крізь призму використовуваного інструментарію. Якщо розглядати сімейну політику у вузькому значенні цього слова, то до кола її компонентів включатиметься відносно невелика кількість інструментів (так звані „традиційні компоненти”: виплати, відпустки та послуги по догляду за дитиною). Якщо ж брати широке розуміння сімейної політики, то до її інструментів відносять дуже широке коло засобів державної політики. Сюди можна віднести пенсійне забезпечення, політику на ринку праці, громадський транспорт, міграційну політику та інше.

Власне кажучи, у аналітичних дослідженнях сімейної політики (зокрема порівняльного характеру) зазначається існування багатьох підходів до визначення сімейної політики, але для аналізу використовується вузьке розуміння. Це пов’язане, з одного боку, з занадто значною шириною області, яку б доводилось аналізувати при використанні широкого розуміння сімейної політики, з іншого – з відсутністю по багатьох пунктах необхідних даних.

У даному дослідженні сімейна політика приймається у світлі того, що вона покликана вплинути на дітородну активність населення й сприяти саме зростанню народжуваності, а тому варто здійснити уточнення трактування сімейної політики у вузькому значенні слова, згідно якого сімейна політика буде визначатись як сукупність цілеспрямованих впливів щодо існуючих в суспільстві відносин з метою найбільш повного виконання сім’єю відтворювальної функції. Іншими словами, під визначенням «сімейна політика» у вузькому значенні слова розуміється саме політика сприяння народжуваності. При такому підході сімейна політика включатиме обмежену сукупність компонентів, які об’єднані тим, що покликані здійснювати вплив на дітородну активність населення. Звичайно, що при подібному підході складно охарактеризувати в повній мірі можливості державного впливу на становище сімей з дітьми та їхні репродуктивні наміри. Проте, з іншого боку, більш важливим практичним недоліком є те, що широке розуміння сімейної політики не дає можливості чітко зафіксувати її межі; оскільки багато компонентів паралельно включаються до інших сфер державної політики (в основному - соціальної). При цьому, усе це широке коло державних політичних можливостей, в тій чи іншій мірі таки впливає на становище сім’ї та дітей, ігнорування їх матиме наслідком необ’єктивність аналізу сімейної політики тієї чи іншої країни. Наведене визначення дозволить скомпонувати в межах сімейної політики сукупність різнорідних компонентів впливу на сім’ю, які при цьому мають пронаталістське спрямування.

Сутність сімейної політики найкраще характеризується через її інструментарій (див наступну частину)

Використані джерела:

1. Neyer G. Fаmily policies and low fertility in Western Europe / G. Neyer // Journal of Population and Social Security. ― 2003. ― №1. ― Р. 46-93.
2. Вишневский А.Г Эволюция семьи и семейная политика в СССР /  А.Г. Вишневский. ― М.: Наука, 1992. ― 140 с.
3. Kamerman S. Child Care, Parental Leave Under 3s: Policy Innovation in Europe / Kamerman S. Kahn. A. ― New York: Auburn House, 1991. ― 230 p.
4. Kamerman S. Family Change and A Family Policies in Great Britain, Canada, New Zealand, and the United States / S. Kamerman, A. Kahn. ― Oxford: Clarendon Press, 1997. ― 463 p.
5. Демографический энциклопедический словарь / [ред. Валентей Д. И.]. ― М.: «Советская энциклопедия», 1985. ― 608 с.
6. Народонаселение. Энциклопедический словарь / [ред. Меликьян Г. Г.]. ― М.: БРЭ, 1994. – 640 с.
7. Коломієць О. Аналіз результатів політики стимулювання народжуваності в Україні [Електронний ресурс] // О. Коломієць. ― Аналітичні записки щодо проблем і подій суспільного розвитку НІСД. ― 2008 р.
8. Вишневский А. Г. Эволюция семьи в СССР и принципы семейной политики / А. Г. Вишневский // Семья и семейная политика (Демография и социология). ― М., 1991. ― С. 16-33.
9. Вакуленко С. М. Оптимізація сімейної політики в умовах сучасного українського суспільства.: дис. … кандидата соціологічних наук: 22.00.04 /  С. В. Вакуленко. — Харків, 2007. — 220 c.
10. Постанова Верховної Ради України Про Концепцію державної сімейної політики від 17.09.1999 [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi? nreg=1063-14
11. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року від 24.06.2006 [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=879-2006-%EF
12. Постанова Кабінету Міністрів України Про Програму "Українська родина" від 14.03.2001 [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=243-2001-%EF
13. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року від 19.02.2007 [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=244-2007-%EF
14. Кайлова Ольга Вячеславовна Семейная политика в странах Европейского Союза (Социально-демографические аспекты): дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / Кайлова Ольга Вячеславовна. ― Москва, 2004. ― 202 с.
15. Lewis J. “Gender and the development of welfare regimes” // J. Lewis / Journal of European Social Policy. ― 1992. ― № 2. ― Р. 159-173.
16. Кайлова О. В. Семейная политика в странах Европейского Союза (социально-демографические аспекты): автореф. дис. на соискание уч. степени кандид. экон. наук: 08.00.05 / О. В. Кайлова. ― М., 2004. ― 20 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар