середа, 23 травня 2012 р.

Соціальні послуги по догляду за дітьми: дошкільні заклади у країнах Європи

Система догляду за дітьми зародилась ще в ХІХ ст. і довгий час розвивалась на базі релігійних інституцій в країнах з сильним впливом католицизму (Франція, Італія, Бельгія), а також у Великій Британії та Нідерландах.

Вже у 20-х роках ХХ ст. в цих країнах існувала мережа няньок, доглядальниць та дитячих виховних закладів, а частка покриття ними дітей віком 3-5 років перевищувала 60 %. В деяких країнах (як, наприклад, Італія) сфера дошкільних закладів знаходилась під контролем католицької церкви до початку 1970-х років.

В другій половині ХХ століття існувало два підходи до організації системи дитячого дошкільного виховання. При одному з них впроваджувались державні ініціативи щодо створення додаткових місць та їх утримання на достойному рівні, при іншому ж – підтримувалась приватна ініціатива в цьому напрямку. Традиційно, прикладом першого підходу вважалась Франція, а другого – Німеччина та Велика Британія. У Франції основна частка соціальних послуг з догляду за дитиною надається державними установами, проте функціонують й недержавні підприємства, діяльність яких різними засобами заохочується (наприклад, податковими пільгами) Якщо у Франції переважає підхід, при якому абсолютно всі діти віком від 3 років до шкільного віку мають право на безкоштовне утримання у дошкільних закладах протягом усього часу зайнятості їх батьків, то у Великій Британії тільки діти батьків середнього та вищого класів мають доступ до дошкільних закладів, переважно недержавних, що працюють за принципом неповного дня (паралельно існує мережа державних закладів повного дня, що надають послуги у випадку суттєвих соціальних проблем конкретної сім’ї). В даний час в країні проводиться політика розширення доступності дошкільних закладів, й ця міжкласова відмінність все більше нівелюється. У Бельгії сфера соціальних послуг з догляду за дітьми базується на поєднанні державних закладів та доглядальників на дому, які часто спонсоруються державою. Варто сказати, що в останні десятиліття відбулась певна переорієнтація систем догляду за дітьми як у Великій Британії, так й у інших країнах континенту, де ця сфера не мала належного розвитку. Більшість країн Європи останніми десятиліттями почали активно впроваджувати програми розвитку галузі дошкільного виховання. Ще в 1970-х роках розвивати послуги по вихованню дітей почали скандинавські країни, й наразі закладами різних форм власності, що надають якісні послуги, охоплюється більшість дітей віком 1-6 років. На початку 1990-х років була прийнята програма розвитку мережі дошкільних закладів в Нідерландах, у 1996 році – в Німеччині, у 1997 році – у Великій Британії. На сучасному етапі в цих країнах, поряд з державними установами, значну роль відіграють різні неурядові інститути – католицька церква та громадські неприбуткові організації .  

Найбільш показовим є розвиток системи дошкільних закладів у Франції, впродовж двох десятиліть кількість місць в них значно зросла, що було одним з приорітетних елементів сімейної політики (рис. 1.)

clip_image002
Рис. 1. Динаміка покриття дитячими дошкільними закладами дітей відповідного віку у Франції, %

Вагомим інструментом сімейної політики Франції є сприяння розвитку системи індивідуального догляду за дітьми, як альтернативи дошкільним закладам. В суспільстві й владі триває важлива й досить жорстка дискусія щодо подальшого розвитку системи дошкільного виховання. Вирахувано, що створення додаткових місць у закладах дошкільного виховання обходиться значно дорожче, ніж сприяння індивідуальному вихованню, насамперед через високий рівень вимог до надання соціальних послуг по догляду за дітьми (оплата праці персоналу, необхідність високої кваліфікації працівників, матеріальне забезпечення закладів та ін.) Індивідуальне виховання передбачає з одного боку використання професійних доглядальників-няньок, з іншого – надання можливості одному з батьків тривалий час доглядати дитину не працюючи або ж працюючи на умовах неповної зайнятості. В якості контраргументів наводиться те, що зусилля з розвитку індивідуального доглядання дитини руйнує створювану десятиліттями систему закладів, а оскільки винаймання няньки швидше за все залишиться недоступним для категорій населення з низьким доходом, то цей інструмент не підходитиме до пануючої з середини 80-х ідеології «вільного вибору», що передбачає рівні можливості для різних категорій населення в процесі реалізації сімейної політики. Незважаючи на те, що кількість місць у дитячих садках поступово і повільно зменшується, Франція залишається країною з одним з найвищих у Європі рівнів охоплення дітей відповідних вікових груп закладами дошкільного виховання.

В країнах Північної Європи сфера послуг по догляду за дитиною є частиною політики з заохочення жінок до повернення на ринок праці. В цих країнах діє всеохоплююча система державних закладів по догляду за дітьми різного віку. Введення на початку 90-х тривалих відпусток по догляду не вплинуло на права дітей на місця у державних дошкільних закладах. Поряд з державними існують й дошкільні заклади недержавної власності, значна частина яких при цьому отримує субсидії з державного та муніципальних бюджетів. У Норвегії основний принцип фінансування дитячих садків полягає у тому, що витрати розподіляються між батьками, муніципалітетами й державою (30, 30 та 40% відповідно). З поширенням приватних дошкільних закладів внесок батьків поступово збільшується, а внесок муніципалітетів, навпаки, зменшується. На державному рівні внески батьків не регулюються, проте ціну може призначати місцева влада або ж власне підприємство. Як правило, існують знижки на утримання більш, ніж однієї дитини у дитячому садку .

В країнах Південної Європи, Німеччині та Австрії державні заклади по догляду за дітьми до трьох років залишаються досить важкодоступними, в той час як для дітей віком від 3 до 6 років ситуація значно краща. Якщо в Австрії та Італії дошкільні заклади забезпечуються переважно зусиллями держави, то у Німеччині головну роль відіграють громадські неприбуткові організації, в тому числі й релігійні. У Нідерландах поєднується забезпечення з боку держави та приватних інституцій, а також має місце державне фінансування сфери догляду за дітьми, що організовується роботодавцями.

Країни Східної Європи отримали у спадок від соціалізму досить широко розвинуту мережу дитячих виховних закладів, які охоплювали значну частку дітей дошкільного віку. Щодо молодших дітей, то переважала точка зору, що кращим способом догляду та виховання буде утримання в родині. Тому частка дитячих садків-ясел досить незначна, й охоплення дітей відповідного віку коливалось від 5% у Болгарії до 18% у Польщі.

На рисунку 2. проілюстроване охоплення дітей дошкільного віку дитячими закладами у країнах Європи.
clip_image004
Рис.2. Охоплення дошкільними закладами дітей відповідних вікових груп у країнах Європи, 2009 р. %

Найвищий рівень охоплення дітей віку 3-5 років дитячими дошкільними закладами у франкомовних країнах Європи – Франції та Бельгії. Практично такий самий рівень охоплення в Іспанії та Італії й дещо нижчий в скандинавських країнах, Великій Британії, Німеччині та деяких країнах Східної Європи. В Україні спостерігається один з найнижчих рівнів охоплення дітей даного віку (нижчий тільки в Ірландії, Греції, Польщі, Литві). Аналізуючи рівень охоплення дітей у віці 0-2 роки, можна констатувати, що найвищим він є у північноєвропейських Данії та Швеції, тих же Франції та Бельгії, а також в Португалії та Нідерландах. Країни Східної Європи значно відстають по значенню цього показника, система дитячих садків-ясел, яка існувала в часи соціалізму, фактично була зруйнована під час трансформаційного періоду економіки.

Рівень охоплення дітей далеко не завжди коректно ілюструє можливості системи догляду за дітьми дошкільного віку тієї чи іншої країни. Якщо у Франції та Швеції дитячі дошкільні заклади надають послуги високого рівня й вважаються одними з чинників сприяння відносно високій народжуваності, то в Іспанії чи Італії, незважаючи на високий рівень охоплення дітей відповідного віку, заклади фактично не пристосовані під потреби батьків і мало сприяють можливості поєднувати виховання дитини та трудову діяльність. В першу чергу мова йде про часові рамки роботи закладів й загальний якісний рівень. Більш коректно рівень розвитку системи дошкільних закладів може проілюструвати рівень соціальних витрат на них (рис. 3.).

Простежується певна закономірність між рівнем витрат на заклади дошкільного виховання та рівнем народжуваності, проте з загальної тенденції вибиваються декілька країн. Велика Британія та Нідерланди характеризуються відносно високим рівнем народжуваності та низькими витратами у даній сфері. У цих країнах довгий час панувала ідеологія лібералізму й невтручання держави у виховання дітей. 
clip_image006
Рис. 3. Витрати на заклади дошкільного виховання (у % від ВВП, ліва шкала) та сумарний показник народжуваності у країнах Європи у 2009 р. (дітей, права шкала)

На цій основі сформувалась система, коли значну частину витрат на утримання виховних закладів беруть на себе неурядові структури (бізнесові, громадські, релігійні). А ось такі країни як Німеччина та Італія, незважаючи на майже повне охоплення закладами дітей відповідного віку, витрачають досить незначні у виразі у % до ВВП засоби.

Використані джерела:

1. De Rose А. Italy: Delayed adaptation of social institutions to changes in family behaviour / А. De Rose, F. Racioppi, А. Zanatta // Demographic research. ― 2008. ― № 19. ― P. 665-704.
2. Neuman M. J. Governance of Early Care and Education Politics and Policy in France and Sweden [Електронний ресурс] / M. J. Neuman. ― EECERA Conference, Prague. ― 31 August, 2007. ― Режим доступу: easyprague.cz/presentations/neuman.ppt
3. Ростгаард Т. Политика поддержки семьи в Центральной и Восточной Европе за пятнадцать лет переходного периода / Т. Ростгаард. ― ЮНЕСКО: Сектор образования, серия исследований о политике в области и воспитании младшего возраста, 2004. ― 46 с.
4. Hantrais L. Families and Family Policies in Europe / L. Hantrais, M-T. Letablier // Familles, travail et politiques familiales en Europe. ― New York: Longman, 1996. ― P. 190-208.
5. Малева М. Социально-экономические факторы рождаемости в России: эмпирические измерения и вызовы социальной политике / М. Малева, О. Синявская // SPERO. ― 2006. ― № 5. ― С. 70-97.
6 OECD Family database, режим доступу: www.oecd.org/els/social/family/database

Немає коментарів:

Дописати коментар