Результати діяльності державних установ та організацій щодо людей літнього віку можна оцінити на основі результатів соціологічного опитування «Літні жінки в Україні» (2013р.). Вони демонструють, що через об’єктивно низький рівень життя населення, зокрема літнього віку та невирішеність багатьох інших соціальних проблем, діяльність державних органів щодо стосовно осіб літнього віку в Україні не отримала високих оцінок з боку літніх респондентів.
Прямі оцінки діяльності державних установ та організацій відносно людей літнього віку (відповіді на питання про ставлення держави до літніх осіб, про відчутність ефектів реалізації державної політики стосовно літніх) є різко негативними. Близько 80% опитаних не відчувають реалізації державної політики щодо осіб літнього віку в Україні – ствердну відповідь дали тільки 5% опитаних. Жителі міських поселень (усіх вікових груп літніх) більшою мірою відчувають реалізацію політики, а жителям сільської місцевості помітно складніше оцінити, наскільки вони відчувають реалізацію державної політики – близько 20% респондентів (як чоловічої, так і жіночої статі), які проживають в сільській місцевості, не змогли дати відповідь на відповідне запитання.
Рівень задоволеності громадян похилого віку ставленням до них з боку держави очікувано низький. Стверджувальну відповідь - «держава уважна до потреб людей похилого віку» дали лише 6,9% чоловіків та 6,1% жінок (рис. 1.) .У той же час 42,5% чоловіків і така ж частка жінок заявили, що «держава недостатньо уважна до потреб людей літнього віку», а 29,0% чоловіків та 29,1% жінок вважають, що «держава ігнорує потреби людей літнього віку».Вкрай негативну оцінку діяльності держави дали 19,9% жінок і 17,3% чоловіків – вони вважають, що «держава створює для літніх такі умови, за яких неможливо вижити». Слід зауважити, що громадян похилого віку, які дали вкрай негативну оцінку державній політиці, втричі більше, ніж тих, хто позитивно оцінив діяльність держави. Показово, що серед літніх громадян, які вважають себе суспільно активними, виявилось дещо більше тих, хто дає діям держави позитивну або ж нейтральну оцінку.
Джерело: опитування «Літні жінки в Україні», 2013 р.
Рис 1 Розподіл жінок та чоловіків-респондентів за оцінками ставлення держави до осіб літнього віку в Україні, %.
Незадоволеність літніх ставленням держави до них простежується і в оцінці діяльності органів влади, які займаються вирішенням проблем людей літнього віку (за окремими сферами). Так, понад 50% респондентів негативно оцінили діяльність органів влади у сфері праці, майже 60% - у сфері забезпечення житлом, дещо більше 60% - у сфері охорони здоров’я й майже 70% - у сфері матеріального добробуту (рис 3.2). Виняток становить виключно сфера забезпечення культурних потреб, де негативну оцінку діяльності органів влади дали близько 40% респондентів (43,1% чоловіків та 37,0% жінок). Швидше за все, це пояснюється певною байдужістю громадян літнього віку до задоволення власних культурних потреб, що формується на тлі невирішеності більш нагальних життєвих проблем. Найвищий «рівень байдужості» до державної політики зафіксовано саме у цій сфері: відповідь «мені байдуже» дало 26,5% чоловіків та 18% жінок. Ще 24,4 % чоловіків та 21,6% жінок зазначили, що їм важко відповісти на це запитання (це теж є найвищим значенням). Зазначимо, що сфера задоволення культурних потреб єдина, де спостерігається помітні відмінності у відповідях між чоловіками та жінками –літні жінки більш негативно оцінили діяльність органів влади та при цьому виявили нижчий рівень байдужості до діяльності у цій сфері. Доволі високий рівень байдужості і водночас значну частку тих, хто не зміг оцінити результати політики, зафіксовано також щодо політики у сфері праці. Відповідь «важко відповісти»обрали понад 20% опитаних й понад 10% зазначили, що їм «байдуже».
Джерело: опитування «Літні жінки в Україні»,2013 р.
Рис. 2. Розподіл жінок та чоловіків-респондентів за оцінками діяльності органів влади, які займаються вирішенням проблем людей літнього віку в Україні, %
Позитивно оцінили результати діяльності органів влади, які займаються вирішенням проблем людей літнього віку, менше 20% респондентів (це стосується відповідей щодо усіх запропонованих сфер). Найнижчі частки позитивних оцінок зафіксовані щодо діяльності у сфері праці (11,0% жінок та 6,3 % чоловіків) та матеріального добробуту (усього 11,3% жінок та 7,8% чоловіків). Незначні відмінності у думках респондентів за статтю втілюються лиш у дещо у більш критичній оцінці чоловіками результатів політики у відповідних сферах.
Загалом градація пріоритетності вирішення особистих потреб специфічним чином відображається в оцінці діяльності органів влади – діяльність у сфері матеріального забезпечення оцінюється найбільш негативно та відчувається найменш байдуже ставлення до цієї сфери та противагу, скажімо, ставленню літніх до вирішення культурних проблем.
Негативна оцінка діяльності органів державної влади поєднується з певною недовірою до них: особи літнього віку доволі рідко звертаються до цих органів задля вирішення їхніх проблем – ствердну відповідь на запитання «Чи зверталися Ви за останній рік до органів державної влади задля вирішення Ваших проблем?» дали усього 11% чоловіків та 13 % жінок. Серед цих респондентів третина зазначила, що їм не допомогли взагалі, найбільша група (37% чоловіків та 46% жінок) - що допомогли частково і понад 26% чоловіків та 22% жінок зазначили, що допомогу надано повністю (рис. 3.3). Як бачимо, чоловіки виявились категоричнішими в оцінці діяльності державних органів щодо наданої допомоги – відповідь «допомогли тільки частково» дало на 9 в. п. більше жінок, ніж чоловіків. Наведені оцінки свідчать про відсутність в Україні належної взаємодії між літніми особами та органами державної влади.
Джерело: опитування «Літні жінки в Україні»,2013 р.
Рис 3. Розподіл жінок та чоловіків-респондентів, які протягом останнього року зверталися до державних органів задля вирішення різних проблем, за оцінкою наданої їм допомоги, %.
Результати опитування засвідчують, що ефективною діяльність органів влади з вирішення проблем літнього населення назвати не можна, при цьому при звертаннях населення у державні установи, воно зіштовхується з рядом проблем.
Найбільш поширеними проблемами, з якими зіштовхуються громадяни літнього віку при звертанні до органів соціального захисту та Пенсійного фонду, є великі черги та занадто складні процедури (рис 4.).
Джерело: опитування «Літні жінки в Україні»,2013 р.
Рис. 4. Частка жінок та чоловіків-респондентів, які відзначили перешкоди під час звертань до відділення Пенсійного фонду, установ соціального захисту в Україні
На такі проблеми як неповага з боку персоналу, хабарництво, некомпетентність співробітників та слабка транспортна доступність цих установ вказали менше ніж 15 % респондентів. Чоловіки більш категоричні у сприйнятті великих черг в якості перешкоди – їх відзначили 40% опитаних чоловічої статі. В свою чергу, жінки більш чутливі до виявів грубості з боку персоналу – її помітило 11% респондентів-жінок (чоловіків - лише 8,6%). Серед жінок виявилось також помітно більше тих, хто зауважив, що«не було жодних проблем» при звертанні у відповідні установи – 24,6% (проти 20,0% - серед чоловіків).
Найпоширеніші проблеми - великі черги та складні процедури - є такими, вирішення яких лежить в площині організації роботи відповідних установ й усунення їх потенційно не є справою, що потребує значних матеріальних витрат (подолати хабарництво чи транспортну проблему є апріорі значно складнішою справою). Зменшення перешкод у звертаннях до установ соціального захисту та Пенсійного фонду та вирішенні проблем, які відносяться до компетенції цих органів, сприяло б створенню більш дружнього середовища для життєдіяльності літніх осіб, а тому має бути одним із завдань державної політики щодо осіб похилого віку в Україні.
Явно недостатньою є також доступність державних органів влади для отримання інформації, необхідної для реалізації прав осіб літнього віку. Так, лише половина респондентів обох статей вважає державні органи скоріше доступними ніж недоступними для отримання інформації, ще 12,7% чоловіків та 15,5% жінок вважають їх повністю недоступними (рис 3.5.).Цілком доступними для отримання необхідної інформації державні органи вважає лише близько 5% респондентів, частково доступними – 32,4 % чоловіків та 31,9% жінок.
Джерело: опитування «Літні жінки в Україні»,2013 р.
Рис. 5. Розподіл жінок та чоловіків-респондентів за оцінками доступності державних органів влади для отримання інформації, необхідної для реалізації прав літніх людей ,%
Обстеження також дозволяє дослідити інституціональні форми допомоги літнім людям та міжпоколінну солідарність в Україні. Результати проведеного дослідження доводять, що традиції сімейної солідарності в Україні є доволі сильні, і більшість літніх жінок і чоловіків при потребі одержують допомогу, догляд та піклування від своїх дорослих дітей чи інших родичів – і серед тих літніх осіб, що мешкають одні у домогосподарстві, і серед тих, хто живе у сім’ї. Разом з тим існує група осіб літнього віку, які не одержують необхідної допомоги, чи одержують її у недостатній кількості. Більше таких осіб серед тих, хто живе самотньо, однак є вони і серед тих, хто мешкає у домогосподарстві з родичами. Ця категорія літніх осіб потребує допомоги від суспільних інституцій, і форми цієї допомоги залежать як від об’єктивних факторів – фізичного стану особи, в першу чергу стану здоров’я, можливості одержати частково допомогу від родичів, мережі закладів соціальної допомоги в даному населеному пункті тощо; так і суб’єктивних – поглядів і вподобань літніх осіб щодо різних форм їх підтримки, що формуються під впливом традицій, соціокультурних стереотипів, а також одержаної з різних джерел інформації.
Проведені дослідження дозволили визначити, що більшість літніх жінок і чоловіків в Україні вважають, що для літньої особи найкраще жити вдома і про них повинні турбуватись діти та родичі, а при необхідності повинна надаватись допомога державними соціальними службами. Так, на думку більше половини (55,4%) респондентів дослідження «Літні жінки», особам похилого віку, яким через стан здоров’я важко самостійно виконувати домашні обов’язки, повинні допомагати діти та родичі; 28% вважають, що це обов’язок дітей, але в разі потребі їм мають допомагати державні соціальні служби; 13% зазначили, що це повинні забезпечити державні соціальні служби, і лише 3% опитаних вважають: «найкраще це забезпечать спеціалізовані будинки-пансіонати для літніх людей» (рис. 3.6.). Погляди мешканців міст і сільських поселень по цьому питанню майже не відрізняються, однак серед городян більше тих, хто вважає, що найкраще допомогу забезпечать спеціалізовані будинки-пансіонати (4,1%), ніж серед сільських мешканців (1,7%).
Рис. 6. Розподіл літніх осіб за їх поглядами, хто повинен допомагати літнім людям, коли їм важко виконувати домашні обов’язки, %
Було зроблено висновок, що літні люди досить критично сприймають спеціалізовані будинки-інтернати/пансіонати для осіб літнього віку, однак вагомою є частка тих, хто позитивно оцінює можливість допомоги від державних соціальних служб.
На сьогодні в Україні існує державна система соціального патронажу та допомоги людям літнього віку, і потреба в таких соціальних послугах є значною: станом на 2010-2011 рр. майже 2 мільйони пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян та інвалідів потребували соціального обслуговування та надання соціальних послуг, у тому числі більш ніж півмільйона з них потребували допомоги вдома. Однак дослідження продемонстрували, що існуюча мережа центрів соціального обслуговування є недостатньою, не вдовольняє повністю зростаючі потреби населення; вона повинна і надалі розширюватись, кількість цих закладів повинно збільшуватись, необхідно інформувати літніх людей щодо можливості одержання допомоги. Серед опитаних осіб літнього віку лише 9,8% жінок і 3,3% чоловіків, які проживають самотньо і потребують допомоги у виконанні хатньої роботи, звертались до соціальних служб чи територіальних центрів соціального обслуговування. Лише серед осіб найстаршого віку частка тих, хто звертався до цих установ, є вагомою (15,8% жінок цієї категорії віком 75 років і старше). Найчастіше людей зупиняє те, що вони вважають це звернення принизливим, не довіряють їх працівникам, мають побоювання, що не зможуть оплатити їх послуги (особливо жінки), однак 30% респондентів не мали необхідної інформації (відповіли «вперше чують про таку можливість» чи «не знаю, як це зробити»).
Дослідження виявило, в яких саме послугах найбільше зацікавлені літні особи. Це послуги, які потребують фізичних зусиль, що важко для певної категорії літніх людей: прибирання вдома/миття вікон, покупка ліків та покупка продуктів, а також послуги перукаря (скоріш за все привабила можливість безкоштовного обслуговування) (рис. 3.8.).
Рис. 8. Частка літні чоловіків і жінок, які хотіли б отримувати послуги від працівників державних чи громадських організацій, за видами послуг, %
Більше осіб, які виявили зацікавленість у одержанні послуг від працівників державних чи громадських організацій за запропонованим переліком, серед літніх жінок, ніж серед літніх чоловіків, і з підвищенням віку зацікавленість у цих послугах зростає (табл.1) .
Таблиця 1. Частка літні жінок різних вікових груп, які хотіли б отримувати послуги від працівників державних чи громадських організацій, за видами послуг,%
| 60-64 | 65-69 | 70-74 | 75 і старше | Всього: 60 і старше | |
| Прибирання вдома/миття вікон | 21,4 | 25,3 | 32,1 | 36,9 | 29,9 |
| Готування їжі | 5,9 | 4,3 | 11,7 | 12,6 | 9,3 |
| Покупка продуктів | 22,5 | 23,3 | 31,3 | 36,3 | 29,4 |
| Покупка ліків | 27,9 | 26,8 | 30,5 | 40,8 | 32,6 |
| Прання | 7,2 | 10,5 | 14,3 | 14,6 | 12,0 |
| Послуги перукаря | 25,7 | 26,8 | 28,1 | 19,7 | 24,6 |
| Проведення гігієнічних процедур | 4,0 | 7,4 | 8,5 | 7,5 | 6,9 |
| Інше | 1,6 | 1,9 | 1,3 | 1,2 | 1,5 |
Джерело: розраховано за даними вибіркового соціально-демографічного обстеження «Літні жінки в України: умови життя та соціальне самопочуття»
Літні особи, які стикались з роботою соціальних служб (одержували допомогу від соціальних служб самі, або їх знайомі) позитивно оцінюють їх діяльність. Лише 4,2% жінок дали негативну оцінку, а серед літніх чоловіків таких взагалі немає. Разом з тим вагомою є частка тих, хто, давши в цілому позитивну оцінку, відзначив існування певних недоліків. Найчастіше одержувачів послуг, особливо чоловіків, не вдовольняє поведінка соціальних працівників (їх неуважність, нечуйність), також викликає нарікання спектр послуг; для багатьох складною є процедура оформлення договору співпраці з соціальними службами.
Хоча відповідно до сучасних поглядів найбільш комфортним для осіб похилого віку є проживання у індивідуальному домогосподарстві, існує певна група самотніх осіб, в першу чергу найстарших вікових груп, які потребують спеціалізованих послуг, постійної допомоги, і ці послуги можуть надати спеціалізовані заклади: пансіонати, інтернати для осіб похилого віку. Відповідно до світового досвіду ці заклади при їх належному фінансуванні та високій якості роботи можуть забезпечити умови проживання та життєдіяльності для певної частини населення найстаршого віку, що відповідають сучасним стандартам. За даними переписів населення раунду 2000 р., у країнах Євросоюзу (Європа-25) в інституційних закладах по догляду за особами похилого віку проживало 5% населення віком 80-84 роки, 10% 85-89-річних, 15% – у віці 90-94 роки, 20-25% – віком 95+.
В умовах прогресуючого старіння населення потреба у будинках-пансіонатах для літніх людей буде зростати, тому було детально вивчено не тільки вподобання літніх чоловіків і жінок щодо форми проживання та характеру інституційної допомоги, але і їх ставлення саме до цих закладів, причини, мотиви формування цього ставлення, ступінь інформованості населення, можливості впливу на існуючі стереотипи тощо. У ході дослідження були досить детально вивчені погляди літніх людей на можливість проживання у будинках-інтернатах/пансіонатах. Було виявлено негативне ставлення до цих закладів: біля 75% респондентів відзначили негативне ставлення до цих закладів. Ставлення літніх осіб до можливості саме для них проживати у будинку-пансіонатів/інтернатів ще більш критичне. Лише 11% ставляться до такої можливості спокійно, і 4,5% вважають це хорошим варіантом.
Було визначено, чому саме більшість літніх осіб негативно сприймають можливість проживання у будинку-пансіонаті/інтернаті. Ставлення літньої людини (і чоловіка, і жінки) до можливості переїхати у будинок-пансіонат/інтернат залежить від: 1) сімейного оточення (наскільки є впевненість у допомозі дітей чи родичів); 2) загального ставлення до цих закладів (сприймає їх позитивно чи негативно): 3) вірогідності залишитись самотнім (позитивно сприймають цей варіант якщо залишаться самі). У випадках, коли літня особа не може розраховувати на допомогу рідних, саме життя примушує її менш критично відноситись до проживання у подібному закладі.
При поширенні негативного ставлення до будинків-пансіонатів/інтернатів для літніх людей, більшість з цих людей не має інформації про умови проживання в цих закладах. Серед тих, хто вважає, що має інформацію про ці заклади, більшість чоловіків і жінок оцінили умови проживання за всіма вищенаведеними параметрами як «задовільні» чи «погані» (частіше як задовільні). Разом з тим лише 17% опитаних літніх людей хотіли б одержати інформацію про умови проживання і процедуру оформлення у будинок-пансіонат/інтернат (це немалий відсоток, враховуючи поширення негативних стереотипів щодо цих закладів), але більшість така інформація не цікавить.
Зручною і ефективною системою організації життєдіяльності людей похилого віку, в першу чергу самотніх, які в цілому здатні до самообслуговування, але періодично потребують сторонньої допомоги, є спеціалізовані будинки для осіб цього віку, де вони проживають у індивідуальних домогосподарствах, але одержують необхідні послуги (медичні, соціальні, культурні тощо) в межах цього будинку. Досвід розвинених країн (наприклад, Ізраїлю) довів, що ця форма проживання дає можливість поєднати самостійність, незалежність, яка потрібна кожній людині, щоб почувати себе повноцінним членом суспільства, з допомогою і турботою, яка потрібна особам найстаршого віку. Дослідження засвідчили, що ідея створення таких спеціалізованих будинків і розширення їх мережі підтримується населення літнього віку.Однак зараз в країні існують лише кілька закладів такого профілю.
Загалом же, негативна оцінка органів державної влади та їх діяльності є доволі очікуваною в умовах сучасної України та зумовлює необхідність пошуку шляхів удосконалення політики щодо людей літнього віку (як у цілому, так і в окремих її сферах) та налагодження більш продуктивного діалогу владних структур з особами літнього віку.
Для адекватного реагування на виклики процесу старіння потрібно розширити погляди на відповідну політику й зачепити широке коло сфер життєдіяльності осіб літнього віку, а також осіб дещо молодших вікових контингентів (середнього віку). Насамперед ідеться про переосмислення бачення ролі і місця літніх людей у житті країни. На даний час питанням участі громадян літнього віку у розвитку країни приділяється доволі мало уваги – літні люди сприймаються виключно як тягар для економіки та працездатного населення, при цьому наявність у старших поколінь значного соціально-трудового потенціалу фактично ігнорується. Водночас не можна не зазначити, що останнім часом питання трансформації державної політики та розвитку в умовах старіння населення та політики щодо людей похилого віку зокрема стають усе більш актуальними і викликають зацікавлення на усіх рівнях керівництва країною.
Населення України : Імперативи демографічного старіння / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй . – Київ : АДЕФ-Україна, 2014 . – 285 с.
З.І. Моєю тут є приблизно половина тексту частина, автор решти - Л.І.Слюсар.
Немає коментарів:
Дописати коментар