Політика щодо соціальної інтеграції осіб літнього віку

Соціальна інтеграція осіб літнього віку, як важлива складова концепції „активного старіння”, є одним з найважливіших завдань сучасної державної політики стосовно осіб літнього віку.  В попередньому пості проаналізували поточний стан соціальної інтеграції осіб літнього віку в Україні

Якщо у молодших вікових групах літніх людей активне старіння нерозривно пов’язане, насамперед з зайнятістю, то у більш похилому віці на перший план виходить необхідність активної участі у суспільній діяльності – волонтерській, громадській, політичній.

Соціальна інтеграція літніх в Україні за межами сім’ї залишає бажати кращого: учасниками добровільних об’єднань, волонтерських рухів та освітніх ініціатив є надзвичайно мала частка людей літнього віку, навіть серед тих респондентів, які вважають себе суспільно активними.

Серед необхідних  кроків  із  забезпечення  соціальної  інтеграції  літнього населення в Україні насамперед визначено такі:

•  сприяння  формуванню  позитивного  ставлення  до  похилого/пенсійного віку, розглядаючи його як черговий у житті людини етап розвитку особистості, пом’якшення асоційованих із похилим віком негативних проявів й посилення його позитивних аспектів; 

•  сприяння  створенню  і  розвитку  територіальних Центрів  дозвілля для  літніх  людей,  де  вони мали  б можливість  спілкуватися,  проводити разом час, грати в улюблені  ігри, а також отримувати консультації, необхідну інформацію; введення (у великих Центрах) до штатного розкладу посаду психолога; 

•  заохочення літніх осіб до участі у навчальних програмах, а також урізноманітнення  дисциплін  та  курсів,  розробка  (або  адаптація) освітніх програми для різних вікових груп з врахуванням вікових особливостей  психічного  та  фізіологічного  розвитку  літніх  осіб, розширення доступу літніх до новітніх технологій  із відповідним навчанням;

•  попередження дискримінації та жорстокого ставлення до осіб похилого віку в усіх сферах життєдіяльності, у т. ч. протидія насильству щодо літніх у сім’ї через: підвищення правової освіти осіб похилого віку; координацію діяльності відповідних служб  і організацій з акцентом  на  превентивну  діяльність;  інформаційний  вплив щодо ставлення  громадськості  до  проблеми  насильства  в  сім’ї;  довгострокову психосоціальну реабілітацію потерпілих від насильства; розвиток системи підготовки та перепідготовки спеціалістів, які надають цільову допомогу літнім, потерпілим від насильства в сім’ї; розширення методичної підтримки  закладів, які надають послуги потерпілим;

•  надання  державної  та  громадської  підтримки  волонтерству  серед літніх осіб шляхом заохочення до волонтерської роботи громадян передпенсійного та пенсійного віку, які закінчують власну трудову діяльність і мають найвищий потенціал для волонтерства; удосконалення договірних та інших механізмів співпраці між державними структурами та  громадськими організаціями, спрямування  зусиль на  виконання  найбільш  затребуваних  видів  діяльності;  всебічна підтримка залучення літніх осіб до волонтерської діяльності з урахуванням специфіки їх мотивації;

•  популяризація  в  суспільстві  ідеї  взаємної  міжпоколінної  відповідальності,  усвідомлення  того, що  представники  будь-якого  покоління, незалежно від віку, мають не лише права, але й обов’язки, і у цьому контексті відповідальність та роль осіб похилого віку не менша, ніж інших.