понеділок, 23 лютого 2015 р.

Засади політики “Активного старіння”

Поняття «активне старіння» (“активного довголіття”) ввійшло в обіг з 1990-х років (з моменту його схвалення ВООЗ), хоча теоретичні напрацювання у цьому напрямі велись ще з початку 1950-х. Існують різні підходи до визначення «активного старіння», зокрема, можна розмежувати «широкий підхід до активного старіння», який включає до нього доволі різносторонній спектр сфер життя людини й політики держави, та більш «вузькі підходи» з акцентом на тій чи іншій сфері діяльності, яка вважається пріоритетною (наприклад, на зайнятості літніх або на залученні людей похилого віку до волонтерської діяльності).


Класичне визначення активного старіння базується на трьох компонентах життєдіяльності літніх людей – хорошому стані здоров’я, зайнятості та активній різносторонній життєвій позиції. Відповідно до визначення ВООЗ, активне старіння є процесом оптимізації можливостей для підтримання та покращення здоров’я, участі у соціальному житті та почуття безпеки, що спрямовані на підвищення якості життя у процесі старіння. Це дає змогу людям похилого віку реалізувати їх потенціал для фізичного, соціального і ментального добробуту впродовж усього життя та брати участь у суспільній діяльності згідно з їх потребами та бажаннями.

Поняття «активного старіння» знаходиться у центрі сучасних політичних концепцій і нерозривно пов’язане з якістю життя. Підвищення якості життя, зокрема в похилому віці та збереження трудового потенціалу цих людей, має стати куди більш важливим завданням демографічної політики України, ніж прагнення подолати депопуляцію.

Якщо у наймолодших та середніх групах літніх людей активне старіння нерозривно пов’язане з зайнятістю й значні зусилля концентруються на подовженні періоду економічної активності, то у більш похилому віці на перший план виходить необхідність активної участі у суспільній діяльності – волонтерській, громадській, політичній. З урахуванням цього, концепція активного старіння насамперед має на меті трансформувати спрямування політики щодо літніх людей від простого забезпечення їх потреб до розширення прав та можливостей. Для цього, зокрема, необхідна законодавча база, згідно з якою люди похилого віку могли б узяти на себе відповідальність за власну якість життя (оскільки вважається, що участь держави вкрай необхідна у справі забезпечення потреб вразливих осіб (як-от: з особливо поганим станом здоров’я тощо), решті ж літніх більше потрібне надання відповідних можливостей).

На загальноєвропейському рівні теж піднімається питання про те, що сучасна політика щодо людей похилого віку вже не відповідає вимогам часу. Дотепер недостатньо уваги приділялося участі та внеску літніх людей у ​​процес розвитку своєї країни, а отже - існує потреба у розширенні їх участі у житті суспільства, подоланні вікової сегрегації та забезпеченні інтеграції літніх осіб у суспільство. Важко переоцінити значущість активності самих літніх у розбудові ефективної політики активного старіння.

У низці країн громадські неурядові організації відіграють ключову роль у вирішенні проблем старіння, проте для України саме низький рівень суспільної активності населення є характерною проблемою уже тривалий час. Особливого значення у таких умовах набувають інформаційні методи політики залучення громадян у життя суспільства (інформування населення про позитивний внесок літніх людей в розвиток країни та про позитивні аспекти старіння, залучення представників організацій літніх осіб до планування та створення відповідного інформаційного простору, інші методи інформаційної політики).

Комплексний характер концепції активного старіння виявляється зокрема у класифікації напрямів державної політики у залежності від віку літніх. Так, з позицій широкого підходу до політики, інвестиції в процес активного старіння за періодом здійснення розподіляються на «ранні» та «пізні». «Ранні» інвестиції здійснюються у період перебування особи у молодому та середньому віці й покликані забезпечити довготривалий вплив на її життя. Насамперед йдеться про освіту, яка покликана вплинути на соціальне становище особи, позицію на ринку праці та рівень доходу а, отже, і на індивідуальну «траєкторію старіння». «Пізні» інвестиції здійснюються вже в середньому і пенсійному віці та стосуються таких сфер як здоров’я, спосіб життя, соціальна інтеграція, навчання впродовж усього життя.

Виділяють три основних складових якості життя в процесі активного старіння - це здоров’я, соціальна інтеграція та зайнятість осіб літнього віку. Досягнення низки об’єктивних та суб’єктивних цілей у цих трьох сферах, власне, і формує процес «активного старіння».

Немає коментарів:

Дописати коментар