понеділок, 23 лютого 2015 р.

Адаптація системи освіти до старіючого населення

Згідно із шостим зобов’язанням Регіональної стратегії, держава має прияти безперервному навчанню протягом життя й пристосовувати систему освіти до змін економічних, соціальних та демографічних мов. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти в Україні в ХХІ ст., розвиток системи безперервної освіти та освіти впродовж життя є пріоритетом державної освітньої політики, але прогрес у цій сфері незначний і стан справ наразі не можна вважати задовільним.


Якщо говорити про освіту впродовж життя у цілому, то певні досягнення в цій царині є: система післядипломної освіти в Україні нараховує близько 500 навчальних закладів та підрозділів ВНЗ, через які щороку проходить близько 300 тисяч спеціалістів.

В Україні проводиться певна робота щодо залучення осіб старшого працездатного та післяпрацездатного віку до участі у системі неперервного професійного навчання упродовж трудової діяльності. Щорічно на виробництві підвищують свою кваліфікацію або проходять перепідготовку понад 1 млн працівників різних вікових груп, що становить близько 9% від облікової чисельності штатних працівників. Найбільш досвідчені них є інструкторами та наставниками виробничого навчання молодих працівників, яких беруть на роботу як учнів або на виробничу практику чи стажування за направленнями навчальних закладів. З метою підвищення якості робочої сили Урядом України свого часу було схвалено Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року, затверджено план заходів її реалізації.

Передбачені заходи були спрямовані на активізацію професійного навчання кадрів на виробництві, сприяння підприємствам у цьому. Здійснюється робота щодо удосконалення нормативно-правової бази у царині професійного навчання на виробництві та інформаційно-методичного забезпечення цього процесу, стимулювання роботодавців до підвищення професійного рівня працівників тощо. 12 січня 2012 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про професійний розвиток працівників», що визначає правові основи організації професійного навчання працівників та регулювання відносин у цій сфері.

У сучасній Україні чіткою тенденцією розвитку кадрового потенціалу в межах організацій і підприємств стає створення власних центрів і розробка програм навчання персоналу. Роботодавці вважають за краще довчати і перенавчати своїх працівників на базі власних освітніх підрозділів. У цілому така ситуація відповідає світовій тенденції підвищення ролі навчання співробітників на базі підприємств та організацій. Проте в Україні цей процес має специфічну природу: як правило, орієнтація на власні освітні підрозділи і програми обумовлена тим, що організації (підприємства) не можуть знайти на освітньому ринку необхідних їм освітніх програм відповідної якості. При цьому слід визнати, що підприємства дотепер витрачають на професійне навчання й підвищення кваліфікації працівників доволі незначні кошти, що свідчить про те, що роботодавці не несуть належної відповідальності за забезпечення рівня кваліфікації найманої робочої сили, належним чином не зацікавлені у професійному розвитку працівників.

Однак варто зазначити також, що власне система професійної перепідготовки і підвищення кваліфікації лишається однією із вразливих ланок вітчизняної освітньої системи. Вона все ще відзначається невисокою якістю підготовки, у тому числі невідповідністю форм і методів навчання потребам сьогодення (стосовно використання інформаційних технологій, поширення дистанційної освіти тощо) та особливостям (соціальним, віковим) контингенту слухачів, характеризується неналежною організацією навчального процесу і подекуди залишається недостатньо ефективною.Міністерством освіти й науки, молоді та спорту України було розроблено проект Концепції розвитку системи освіти протягом життя, якою визначено основні цілі, завдання та принципи, переваги та проблемні аспекти такої освіти. Розробка концепції зумовлена необхідністю підвищення рівня загальних знань і розширення можливостей участі громадян у культурній, соціально-економічній і політичній діяльності країни, необхідністю модернізації освіти, а також впровадженням Національної рамки кваліфікацій, яка є засобом удосконалення системи загальної середньої, професійно‑технічної, вищої, післядипломної освіти і навчання протягом життя. Концепція ґрунтується на положеннях Конституції України, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково‑технічну діяльність» та інших законодавчих актів України з питань освіти.

У Концепції розвитку системи освіти протягом життя виявлено та проаналізовано її досягнення і наріжні проблеми, досліджено стан розвитку системи освіти протягом життя в європейських країнах. Проаналізовано основні типи навчання, які є формоутворювальними для системи освіти протягом життя, визначено основні переваги і проблеми цих форм. На основі проведеного аналізу запропоновано комплекс заходів, які сприятимуть формуванню в Україні системи освіти протягом життя з урахуванням світового та європейського досвіду.

Доволі успішною практикою, дійсно більше орієнтованою саме на освіту літніх осіб та поширеною в розвинених країнах, виявилось створення і у нашій країні університетів «третього віку». З метою забезпечення надання методичної допомоги у розвитку подібних навчальних закладів у всіх регіонах, Міністерством соціальної політики затверджено Методичні рекомендації щодо організації соціально-педагогічних послуг «Університет третього віку». Навчальні програми для університетів третього віку розроблялися за підтримки Фонду ООН в галузі народонаселення (ЮНФПА). В окремих містах такі структури первинно формувалися як школи здорового способу життя. Наразі університети третього віку діють майже в усіх регіонах. Однак у цілому в Україні відчувається брак закладів подібного типу.

Для нашої країни навчання літніх людей є явищем доволі новим. Ту незначну роль, яку відіграють заклади освіти в житті літніх людей України, можна проілюструвати, визначивши поінформованість населення щодо існування та можливостей подібних закладів. Поінформованість щодо діяльності «університетів третього віку» в Україні на даний час є вкрай недостатньою. Низька поінформованість населення щодо можливостей навчання у цей період життя у нашій країні чітко простежується на матеріалах обстеження «Літні особи в Україні» (2013 р.). Не більше третини опитаних літніх респондентів знають про існування в країні «університетів третього віку». Очікувано, найбільш проінформованими є молодші контингенти літніх людей. При цьому, поінформованість жителів міських поселень відчутно перевищує таку серед селян. Цікаво, що 65–69-річних виявились більш поінформованими, ніж молодше населення (60–64 років).

Подальший розвиток освітніх закладів для літніх осіб та поширення інформації про них є перспективним інструментом соціальної інтеграції та соціальної реабілітації пенсіонерів. Окрім навчання власне пенсіонерів, для України актуальним є розвиток системи передпенсійного навчання, яка покликана забезпечити адаптацію літніх осіб до суспільно активного життя після виходу на пенсію.

Джерело:
Населення України : Імперативи демографічного старіння / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй . – Київ : АДЕФ-Україна, 2014 . – 285 с.

З.І. Моєю тут є незначна частина, автор більшості тексту - І.О.Курило.

Немає коментарів:

Дописати коментар