середа, 25 лютого 2015 р.

Рекомендації щодо політики в умовах старіння населення

 
Політику щодо літніх осіб в Україні, яка здебільшого спрямована на забезпечення найнеобхідніших потреб літніх контингентів, варто поступово переорієнтовувати на розширення прав та можливостей літніх людей, як того вимагають принципи «активного старіння». 

Тож практичні кроки з удосконалення та розвитку політики стосовно літніх осіб мають бути спрямовані передовсім на:

• сприяння зайнятості літніх працівників та подовження трудового періоду;
• створення умов для поліпшення здоров’я та активного довголіття;
• забезпечення соціальної інтеграції літніх осіб.

В Україні, де порівняно недавно стартував важливий етап національної пенсійної реформи, провідним напрямом державної політики має залишатися подальше реформування цієї сфери, у рамках якого запропоновано:

• удосконалення обліку здобутих пенсійних прав та формули розрахунку розміру державної страхової пенсії (зокрема, перехід від щомісячного до річного періоду обліку страхового стажу, можливо, з реорганізацією наявної солідарної системи в умовно-накопичувальну);
• максимальне вирівнювання умов виходу на пенсію для всіх категорій громадян, включаючи нормативний стаж для всіх видів пенсій разом зі «спеціальними» та достроковими;
• розвиток корпоративних та професійних пенсійних програм з використанням розподільного чи накопичувального механізмів фінансування, зокрема для фінансування виплат дострокових та «спеціальних» пенсій;
• консолідацію додаткових державних пенсійних програм, не пов’язаних прямо з трудовою діяльністю (надбавки ветеранам війни, дітям війни, чорнобильцям), в єдину державну соціальну програму комплексного обслуговування осіб похилого віку;
• удосконалення порядку осучаснення призначених пенсій, пошук компромісу між зрівнялівкою (індексація мінімального розміру пенсії) та диференціацією (перерахунок на нову зарплатну базу чи підвищення пенсій на певний відсоток приросту зарплат);
• залучення соціальних партнерів, широких кіл громадськості на всіх етапах і всіх рівнях формування та реалізації політики у сфері пенсійного забезпечення;
• кодифікацію пенсійного законодавства зі структуруванням норм кодексу згідно з сучасними міжнародними стандартами у галузі соціального захисту (зокрема системи ESSPROS, рекомендацій МОП та Міжнародної асоціації соціального захисту (ISSA));
• удосконалення адміністрування у сфері пенсійного забезпечення, зокрема, запровадження технологій електронного управління.

Специфіка політики сприяння зайнятості літніх людей полягає у тому, що першочерговим завданням є продовження зайнятості на тому самому робочому місці та у того ж роботодавця. Найприйнятнішим способом вирішення проблеми зайнятості літніх людей є використання схем поступового виходу на пенсію, що дають змогу «розподілити» процес виходу з ринку праці на кілька років. За цей період працівник поступово переходить від цілорічної зайнятості повний робочий час до зайнятості частину робочого часу чи року, можливо, за іншою професією/заняттям або на іншому підприємстві. У рамках політики сприяння зайнятості літніх людей в Україні головним завданням має бути імплементація положень Рекомендації МОП № 162 та кращих зразків зарубіжного досвіду внаціональне трудове законодавство та практику колективних переговорів. З огляду на викладене пропонуємо:

• зміни до Закону України «Про зайнятість населення»: з визначення осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та/або можуть набути статусу безробітного, вилучити жорсткий критерій верхньої межі працездатного віку, оскільки відбувається підвищення пенсійного віку та поступово зростає чисельність осіб, які відтерміновують вихід на пенсію;
• зміни до Кодексу законів про працю України: ввести чітке визначення позиції держави щодо заборони та захисту від будь-яких проявів дискримінації у сфері праці (цілком прийнятна редакція, сформульована у проекті Трудового кодексу України); виокремити розділ «Особливості зайнятості літніх працівників», у якому визначити вікові критерії літніх працівників та передбачити для них: обов’язкове надання гнучкого або неповного режиму робочого часу за бажанням працівника, обмеження атипових та асоціальних робочих годин (робота у нічний час, у вихідні й святкові дні, робота у змінному режимі, понаднормова), переведення (за можливості) на погодинну систему оплати праці, доступ до професійного навчання та підвищення кваліфікації, право на щорічну відпустку у зручний час, заборону праці у шкідливих умовах, регулярні медичні огляди.

Окрім змін у законодавстві, заходи зі сприяння зайнятості літніх людей мають бути проголошені окремим і одним з пріоритетних напрямів національної політики зайнятості. Органам державного соціального захисту, Пенсійного фонду та Державної служби зайнятості на всіх рівнях доцільно брати участь у розробці та реалізації програм адаптації літньої людини до пенсійного періоду життя, проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу стосовно демографічних змін та пов’язаних з ними соціально-економічних наслідків, зростання ролі трудового потенціалу літніх осіб тощо. 

У сфері охорони здоров’я літніх осіб необхідно здійснювати:

• заохочення здорового способу життя усіх вікових груп як передумови активного старіння та довголіття та, зокрема, сприяння фізичній активності літніх осіб (через обмін досвідом та методами передової практики у цій сфері, запровадження цільових програм на рівні місцевих громад, розробку рекомендацій щодо сприяння фізичній активності в усіх типах установ охорони здоров’я, інформаційно-просвітницькі кампанії у ЗМІ, надання підтримки місцевим органам влади у створенні сприятливого середовища та інфраструктури);

• пристосування системи охорони здоров’я до потреб літнього населення (підготовка фахівців у сфері геріатрії та геронтології, поліпшення стану відповідної інфраструктури; забезпечення належного охоплення програмами протидії захворюванням людей похилого віку; підвищення «санітарної грамотності» літніх осіб, їхніх родичів та добровільних помічників; поліпшення умов роботи тих, хтонадає послуги людям похилого віку та ін.);
• підвищення рівня поінформованості літніх людей щодо реформи системи охорони здоров’я;
• удосконалення медико-демографічної статистики (реєстрації причин смерті осіб похилого віку, розробка даних щодо захворюваності за статтю та віком);
• попередження нещасних випадків серед осіб похилого віку (підвищення обізнаності населення про чинники нещасних випадків і про ефективні профілактичні заходи; створення безпечних умов навколишнього середовища; запровадження програм фізичних вправ, фізіотерапії та тренувань; розширення доступу до профілактичних заходів груп літніх людей високого ризику).

Серед необхідних кроків із забезпечення соціальної інтеграції літнього населення в Україні насамперед визначено такі:

• сприяння формуванню позитивного ставлення до похилого/пенсійного віку, розглядаючи його як черговий у житті людини етап розвитку особистості, пом’якшення асоційованих із похилим віком негативних проявів й посилення його позитивних аспектів;
• сприяння створенню і розвитку територіальних Центрів дозвілля для літніх людей, де вони мали б можливість спілкуватися, проводити разом час, грати в улюблені ігри, а також отримувати консультації, необхідну інформацію; введення (у великих Центрах) до штатного розкладу посаду психолога;
• заохочення літніх осіб до участі у навчальних програмах, а також урізноманітнення дисциплін та курсів, розробка (або адаптація) освітніх програми для різних вікових груп з врахуванням вікових особливостей психічного та фізіологічного розвитку літніх осіб, розширення доступу літніх до новітніх технологій із відповідним навчанням;
• попередження дискримінації та жорстокого ставлення до осіб похилого віку в усіх сферах життєдіяльності, у т. ч. протидія насильству щодо літніх у сім’ї через: підвищення правової освіти осіб похилого віку; координацію діяльності відповідних служб і організацій з акцентом на превентивну діяльність; інформаційний вплив щодо ставлення громадськості до проблеми насильства в сім’ї; довгострокову психосоціальну реабілітацію потерпілих від насильства; розвиток системи підготовки та перепідготовки спеціалістів, які на-дають цільову допомогу літнім, потерпілим від насильства в сім’ї; розширення методичної підтримки закладів, які надають послуги потерпілим;
• надання державної та громадської підтримки волонтерству серед літніх осіб шляхом заохочення до волонтерської роботи громадян передпенсійного та пенсійного віку, які закінчують власну трудову діяльність і мають найвищий потенціал для волонтерства; удосконалення договірних та інших механізмів співпраці між державними структурами та громадськими організаціями, спрямування зусиль на виконання найбільш затребуваних видів діяльності; всебічна підтримка залучення літніх осіб до волонтерської діяльності з урахуванням специфіки їх мотивації;
• популяризація в суспільстві ідеї взаємної міжпоколінної відповідальності, усвідомлення того, що представники будь-якого покоління, незалежно від віку, мають не лише права, але й обов’язки, і у цьому контексті відповідальність та роль осіб похилого віку не менша, ніж інших. У царині вдосконалення інституційних форм допомоги особам похилого віку необхідно:
• внести зміни у «Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування», посиливши принцип адресності та індивідуального підходу у визначені контингентів літніх осіб, які мають право на безкоштовне одержання послуг відділень соціальної допомоги вдома. Необхідно надати можливість одержання відповідних послуг і тим особам похилого віку, які мають рідних, але ті з різних причин не можуть забезпечити їм належні догляд і допомогу та не можуть оплатити послуги соціальних служб;
• популяризувати діяльність територіальних центрів соціального обслуговування, довести до кожної літньої особи інформацію про види послуг і умови їх отримання, долучивши до поширення цієї інформації територіальні відділення пенсійного фонду та засоби масової інформації;
• для подолання украй негативного сприйняття проживання у будинках-пансіонатах/інтернатах для людей похилого віку створити при кожному з цих закладів громадські ради за участі представників місцевої влади, які б контролювали умови проживання в цих закладах;
• зробити будинки-пансіонати/інтернати для осіб похилого віку «відкритими для суспільства»: поширювати інформацію про різні аспекти діяльності та започаткувати широке суспільне обговорення шляхів удосконалення їхньої роботи;
• удосконалити чинне «Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці» шляхом розробки відповідних документів щодо кожного типу цих закладів;
• провести спеціальне обстеження пансіонатів/будинків-інтернатів для громадян похилого віку: умов проживання у цих закладах, якості послуг, потреб людей, які живуть у них, специфіки роботи працівників, що уможливить розроблення конкретних і ефективних рекомендацій з поліпшення роботи цих закладів;
• вивчити можливість розширення в Україні мережі спеціалізованих будинків для літніх осіб, у яких поєднується можливість мешкати в індивідуальному домогосподарстві й одержувати необхідні послуги (медичні, соціальні, культурні тощо) у межах будинку; розробити нормативно-правову базу та механізми надання літнім особам помешкання в цих будинках з урахуванням реалій ринкової економіки.

З огляду на комплексність, багатовекторність та міжгалузевий характер наведених рекомендацій щодо вдосконалення державної політики в царині старіння населення, вважаємо доцільним створення і реалізацію комплексної міжгалузевої національної програми зі старіння населення, яка має базуватися на науково обґрунтованих потребах, визначати стратегічні пріоритети, окремі цілі та завдання державної політики за різними напрямами діяльності, сфери відповідальності виконавців, механізми фінансування, моніторингу та оцінки, а також враховувати міжнародні програмні документи (Принципи ООН щодо літніх людей, Мадридський міжнародний план дій з питань старіння населення) та найкращий іноземний досвід.
 
Джерело:
Населення України : Імперативи демографічного старіння / Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй . – Київ : АДЕФ-Україна, 2014 . – 285 с.

Більшість тексту мого авторства, частина щодо зайнятості й пенсійної реформи - Ткаченко Л.Г.

Немає коментарів:

Дописати коментар